Читати книгу - "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"

Розділ 40

Данило

Від крику про допомогу я повністю втрачаю самоконтроль. Реальність звужується до Марти, яка незворушно лежить на підлозі і того мерзенного типа, що посмів підняти на неї руку. Лють та ненависть штовхають мене вперед і я одразу з порога накидаюсь на цього негідника. Звалюю його на підлогу і товчу йому пику скільки вистачить сил. Я бачу перед собою мерзотника, котрий скривдив мою кохану, тому неусвідомлюю скільки проходить часу поки я його б'ю.

— Даниле, зупинись! — чую голос брата позаду себе. Не реагую. Продовжую гамселити негідника, наче боксерську грушу. 

Сьогодні цей тип отримає за все. Отримає так, що  більше ніколи не захоче наближатися і дивитися в бік Марти. 

— Годі, — Лев відтягує мене від того придурка. 

— Не лізь не в свою справу, — струшую руку Лева зі свого плеча. Важко дихаю. Почуваюся наче розлючений бик на кориді, який не до кінця впорався із суперником. 

— Йому вже досить, — стримує мене брат.

— Це не тобі вирішувати! 

— Даню, ти зараз потрібен Марті! — Лев миттєво протвережує мене і розставляє правильні пріоритети. — Бери мій автомобіль і вези дівчину в лікарню, а я лишуся з цим засранцем. Повір, я переконаю його підписати всі потрібні папери для розлучення, — командує брат. 

Я не скажу Леву цього в голос, але його підтримка для мене багато важить.

Привожу Марту до найближчої лікарні і відповідаю на стандарті питання лікарів, точніше намагаюся відповісти на те, що знаю про дівчину. Поки Марту забирають на аналізи,  я йду в кабінет головного лікаря і прошу, щоб за додаткову плату її виділили окрему палату та дозволили мені лишитись з нею. Мій пожмаканий вигляд не сильно викликає довіру, тому той не поспішає згоджуватись. Ситуацію рятує Єва, яка наче ураган вривається в кабінет лікаря. Подумки дякую брату за те що подзвонив подрузі Марти. 

 — Що з ними? — схвильовано белькоче Єва.

— Зазвичай, у нас стукають у двері, — обурюється лікар. — І кого конкретно ви маєте на увазі?

— Марту, мою подругу! Вона вагітна, — емоційно пояснює Єва. 

— Марта вагітна? — від почутого різко схоплюся з крісла. — Чому я про це нічого не знаю? — звертаюся до Єви.

— Не знаєш, бо не заслужив знати. 

— В нас тут лікарня, а не зйомки серіалу! — гримає кулаком по столу лікар. Ми з Євою одразу замовкаємо. — Я так розумію, що мова йде про Литвиненко Марту. Вірно? — перепитує.

— Так, про неї, — підтверджую.

— Пацієнтка пережила сильний стрес. Зараз вона відпочиває. Результатів аналізів ще не має, як тільки зʼявляться, то я обов'язково вам повідомлю. А зараз обидвоє вийдіть звідси і не заважайте мені робити мою роботу, — лікар роздратовано показує нам рукою на двері і ми з Євою виходимо в коридор.

— Взяти тобі каву з автомата? — пропоную Єві. 

— Не хочу, — дівчина складає руки на грудях у закриту позу і відвертає голову в бік. Але я таки йду і роблю дві кави. Чекати нам ще бозна-скільки, тому може вона й передумає.

— Тримай, — простягую один паперовий стаканчик Єві. 

— Впевнена, що кава тут огидна, — бурчить, але таки забирає в мене з рук стаканчик, робить ковток напою. — Досить смачно, — робить ще один ковток. 

— Часом речі не такі як нам здається з першого разу, — роблю й собі ковток кави. Не найкраща кава, яку я пив, але й не найгірша.

— Ти зараз про каву чи про себе? 

— Про каву, але підходить і до мого випадку.

— Зовсім не підходить, — заперечує Єва. 

— Я не зраджував Марту.

— Ага не зраджував, а майже гола колишня в твоєму кабінеті опинилася випадково.

— Я не чекав, що вона прийде до мене в офіс, якщо не віриш мені, то запитай в Лева. 

Єва іронічно усміхається. 

— Та я Леву вірю ще менше ніж тобі, бо він такий самий засранець як і ти, — зминає в руці пустий паперовий стаканчик і викидає його у смітник. Дівчина добряче злиться на брата. Навіть трохи смішно, що я з Левом опинилися в однакових ситуаціях з різницею в тому, що я хочу все виправити, а Лев вдає, що йому байдуже. 

— Ти подобаєшся Леву, хоч він цього й не показує.

— Якби справді подобалася, то він не проміняв би мене на першу ліпшу дівку, яка йому трапиться в клубі, — розчаровано зітхає Єва. — А ти, якщо образиш Марту ще раз, то я власноруч скручу тобі шию. 

Єва сідає на лавочку навпроти. Я сідаю поруч. 

— Не ображу. Я хочу одружитися з Мартою, — ділюся своїми планами з дівчиною, на що та здивовано кліпає очима. — Думаєш вона мені відмовить? 

— Залежить від того що ти їй скажеш і чи повірить вона тобі. 

— А ти мені віриш? 

— Можливо, але це не скасовує того, що ти винен перед нею, — відповідає Єва. 

— Про вагітність Марта давно знає? — обережно цікавлюся. 

— Про це краще в неї самої запитай, — радить Єва і залипає у свій телефон. Дає зрозуміти, що ця тема закрита. А я й не наполягаю. 

Я ніколи не уявляв себе в ролі батька, але від думки про те, що Марта носить мою дитину мені стає затишно, а ще хочеться усміхатися. Певне це і є моя перша фаза прийняття новини, що я скоро стану татом. Поки що мені не страшно зовсім. 

—  Литвиненко прокинулася. До неї можна зайти, — повідомляє нам медсестра. Єва пропускає мене першого. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍