Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

— ні, він надто похмурий, казала вона. Справжня причина її нелюбові, підозрював він, полягала в тому, що Беккет не писав ролі для жінок. З її ініціативи Джон навіть сам почав писати п’єсу — віршовану драму про Дон Кіхота. Але невдовзі зайшов у глухий кут: дух старого іспанця був надто далекий, він не міг придумати свого шляху до нього, тож і відмовився від задуму.

А тепер, через кілька місяців, Керолайн приїхала до Лондона і знайшла його. Вони зустрілися в Гайд-парку. Вона й досі зберігала засмагу південної півкулі, сповнена життєвої сили, втішена, що вона в Лондоні, втішена, що бачить його. Вони гуляли по парку. Була вже весна, вечори подовшали, дерева вкривалися листям. Вони сіли на автобус до Кенсінґтона, де жила Керолайн.

Джон був вражений нею, її енергією і завзяттям. Кілька тижнів у Лондоні — і Керолайн уже стала на ноги. Вона мала роботу, її папери потрапили до всіх театральних агентств, і мала квартиру у фешенебельному районі, яку поділяла з трьома дівчатами-англійками. Як вона познайомилася з тими дівчатами, запитав він. Подруги подруг, відповіла вона.

Вони поновили свій зв’язок, але від самого початку було важко. Керолайн знайшла роботу, але працювала офіціанткою в нічному клубі у Вест-Енді, години праці годі передбачити. Вона воліла, щоб він зустрічав її коло квартири, а не забирав із клубу. Решта дівчат заперечували, щоб хтось чужий мав ключ, тож Джонові доводилося чекати на вулиці. Після свого робочого дня він сідав на потяг до Арчвей-роуд, вечеряв хлібом і сосисками у себе в кімнаті, читав годину-дві або слухав радіо, потім сідав на останній автобус до Кенсінґтона, і починалося його чекання. Інколи Керолайн поверталася з клубу опівночі, а інколи о четвертій ранку. Вони спілкувалися, засинали. О сьомій годині дзвонив будильник: Джон мав вийти з квартири до того, як прокинуться її подруги. Він сідав на автобус назад до Хайґейта, снідав, одягав свій чорний костюм і йшов на роботу.

Невдовзі це стало звичкою, звичкою, що, якби він мав змогу на хвилинку зупинитись і подумати, приголомшила б його. Він мав зв’язок, де правила визначала жінка і тільки жінка. Невже це те, що робить пристрасть із чоловіком: позбавляє його гордощів? Невже він закоханий у Керолайн? Він би не думав так. Коли вони жили нарізно, він навряд чи й згадував про неї. Тоді звідки така покірність із його боку, така жалюгідність? Невже він прагне бути нещасним? Невже нещастя стало для нього наркотиком, без якого він не може обійтися?

Найгірші ночі, коли вона взагалі не приходить додому. Він ходить по тротуару годину за годиною або, коли йде дощ, тулиться під дверима. Чи справді вона працює так пізно, у відчаї запитує він себе, а чи цей клуб у Бейсвотері — величезна брехня, і саме цієї миті вона в ліжку з кимсь іншим?

Коли він прямо запитував її, то чув лише туманні виправдання. Була шалена ніч у клубі, ми працювали до світанку, казала вона. Або ж вона не мала грошей на таксі. Або мала випити з якимсь клієнтом. В акторському світі, уїдливо нагадує вона йому, контакти мають найголовніше значення. Без контактів її кар’єра ніколи не піде вгору.

Вони й далі кохаються, але все вже не так, як давніше. Думки Керолайн десь-інде. Ба навіть гірше: зі своєю понурістю та сердитим настроєм Джон дуже скоро став тягарем для неї, він відчуває це. Якби він мав якийсь розум, то припинив би цей зв’язок цієї ж миті, негайно. Але він не припиняє. Керолайн — може, й не загадкова темноока кохана, задля якої він приїхав до Європи, вона, можливо, не що інше, як тільки дівчина з Кейптауна з не менш пересічної родини, ніж він, але тим часом це все, що він має.

9

В Англії дівчата не звертають на нього уваги, можливо, тому, що навколо його постаті ще досі витає атмосфера колоніальної незграбності, а можливо, просто тому, що в нього неналежний одяг. Коли на ньому немає одного з костюмів, у яких він ходить на роботу в компанію «ІВМ», він має на собі тільки сірі фланелеві штани і зелену спортивну курточку, яку привіз із Кейптауна. Натомість молодь, яку він бачить у потягах і на вулицях, ходить у вузьких чорних штанах, загострених черевиках, прилеглих, мов прямокутних піджаках із численними ґудзиками. Крім того, в хлопців довге волосся, яке звисає на лоб і вуха, а він досі коротко обтинає волосся на потилиці та на скронях і має виразний проділ, накинутий йому в дитинстві вподобаннями провінційних перукарів і схвалений «ІВМ». У потягах очі дівчат ковзають повз нього або ж у них світиться зневага.

У тяжкому становищі Джона є щось не зовсім справедливе, він би протестував, якби тільки знав, де і кому можна висловити протести. Яку роботу виконують його суперники, якщо їм дозволяють одягатись, як їм заманеться? І чому він узагалі повинен дотримуватися моди? Невже внутрішні якості нічого не важать?

Розумним учинком було б купити собі таке вбрання, як у них, і ходити в ньому в суботу та неділю. Але Джон, уявивши собі, як одягається в такий одяг, що видається йому не тільки чужим його характеру, а радше романським, ніж англійським, відчуває, як у його душі наростає опір. Він не може купувати такий одяг, бо це було б для нього фарсом, акторською грою.

У Лондоні повно гарних дівчат. Вони приїздять з усього світу: як au pairs[35], як студентки, що вивчають мову, просто як туристки. Їхні коси локонами спадають на щоки, очі підведені темними тінями, їм властива улеслива загадковість. Найгарніші — високі медовошкірі шведки, але й невисокі італійки з мигдалевими очима мають свої принади. Кохання з італійкою, уявляє він собі, було б гарячим і гострим, геть відмінним від кохання зі шведкою, що було б усміхненим і млявим. Але чи матиме він коли-небудь шанс з’ясувати це все самому? Якби коли-небудь він набрався духу й заговорив до однієї з тих прекрасних чужинок, що він сказав би? Чи було б брехнею, якби він представивсь як математик, а не просто програміст? Чи увага з боку математика справила б враження на дівчину з Європи, а чи було б краще сказати їй, що, незважаючи на свою сіру зовнішність, він поет?

Джон носить із собою в кишені якусь поетичну збірку, інколи Гельдерліна, інколи Рільке, інколи Вальєхо. В потягах він демонстративно дістає ту книжку й зосереджено читає її.