Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин

Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

28
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 61 62 63 ... 95
Перейти на сторінку:

Софія аж тепер видихнула і потихеньку встала.

- Коли хлопці дізнаються, не повірять! - у Ніка від захвату очі зробилися, мов круглі блюдця.

- Ходімо звідси бігом. Показуй вже, де той лаз, - озвалася Софія.

Вона зрозуміла, що пояснювати тепер Ніку, у якій вони щойно були небезпеці, немає сенсу.

Нік повів її до протилежної сторони подвір’я, де прямо в старому паркані була здорова діра.

Тепер вони були серед іншої вулиці. Пройшли трохи вперед і повернули за ріг. Дівчина і Нік опинилися вже в знайомому Софії кварталі.

- Не так далеко звідси таверна пані Марго, - згадала дівчина.

Чим ближче Софія і Нік наближались до центру, тим небезпечнішим ставав їх шлях. З тієї частини міста почали долинати крики та смертоносний дзвін мечів.

- Бій зовсім близько, - зрозуміла Софія.

Після того, як поруч опинився Нік, дівчина стала вдвічі обережніша. Але тепер пробиратися вперед так, як вони це робили досі, ставало неможливо.

Поступово перед ними відкрилась жахлива картина. Вони побачили натовп піратів, озброєних великими шаблюками. Головорізи атакували захисників Мейолли, які втричі поступалися їм за кількістю. Бандити тиснули їх все ближче й ближче до центру міста! Десь там, біля палацу, знаходилась і Квітка Життя, про яку Софія так багато чула.

І як на лихо, на очах Софії й Ніка, на підмогу піратам підійшов ще й загін арбалетників!

Софія разом із Ніком, присівши за великою діжкою, спостерігали, як хвиля стріл жахливим свистом заповнила вулицю. Захисники вимушено відступали. А пірати, скориставшись перевагою, наближалися до центральної площі міста.

- Далі йти не можна. З дитиною це занадто небезпечно, - міркувала Софія. - Ніку, звідси далеко до ратуші? - запитала вона його.

- Та ось вона, - кивнув хлопчик головою, - хвилин п’ять бігти до неї. Бачиш дах із червоної черепиці за сірим цегляним будинком?

Роздивившись здаля будівлю ратуші, дівчина прикрила очі. Софія намагалась краще запам’ятати її образ.

Вона здивовано відчула, що отой їдкий туман, що накривав усе місто, став чомусь менш насичений.

- Треба негайно скористатись цим, - вирішила дівчина.

- Ніку, у мене є ідея, як нам безпечно дібратись до ратуші, - звернулась Софія до хлопчика, - але мені потрібна твоя допомога. І потрібно, щоб ти не боявся.

- Це я маю боятися?! - майже на весь голос ображено озвався Нік.

- Тихіше, - заспокоїла його дівчина, - ми зробимо один трюк. Я триматиму тебе за руку. А тобі треба заплющити очі. Потім уявити й повірити, що ми з тобою уже опинились у ратуші. Ясно?

Нік кивнув. Він із захватом дивився на неї.

Серце у Софії калатало. Але не дивлячись на це, вона змогла зосередитись. Змогла примусити думки замовкнути. Заплющивши очі, дівчина чітко уявила образ вежі. А волею зміцнила віру, що вона з Ніком вже там.

Нахлинули знайомі відчуття. Серце підскочило, ніби враз заклало вуха і стиснуло у скронях.

Коли дівчина розплющила очі, то побачила, що вони знаходяться геть в іншому місці.

У Софії перед очима були кам’яні стіни та маленьке віконечко, яке буває на горищі.

- Оце так! Нічого собі! Невже таке справді сталося зі мною?! - вигукнув Нік.

Він був блідий. А очі блищали, мов у лихоманці, від усвідомлення того, що він став співучасником магічних дій чарівниці.

Софія ж з подивом помітила, що не захоплюється більше тим, що сталося, а сприймає спокійно, як належне. Окрім того, вона усвідомила, що тепер у неї не виникло таких сильних неприємних відчуттів, як раніше. Хіба що була легка млість. Але вона й уваги не збиралася на це звертати.

- Ніку, як ти? - натомість спитала вона хлопчика, трохи занепокоєно і лагідно дивлячись на нього.

- Нудить, в голові паморочиться, але то пусте. Коли я розповім хлопцям, що разом із чаклункою переміщувався у просторі, то вони люто заздритимуть мені! - збуджено сказав Нік, дивлячись із захопленням на дівчину.

Софія вирішила поки не розчаровувати хлопчика розповідями, що ніяка вона не чарівниця.

- Ніку, тепер ми з тобою підемо шукати твою маму, - звернулась до нього дівчина.

- Ходімо, - погодився він, втягаючи голову в плечі.

Нік уже передчував заслужену прочуханку від мами.

1 ... 61 62 63 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"