Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

Розділ 13. Нова загадка

Заклавши руки за спину, професорка Сімсон ходила перед дошкою.

— Королівство Фарганс було засноване у 1480 році Едуардом Арелоном. Дві сотні років воно вважалося найвпливовішою країною на материку Барбава. Це був час розквіту магії…

Лера намагалася записувати все, що говорила професорка. Монотонний монолог тривав більше двадцяти хвилин, не припиняючись, навіть коли вона відверталася до дошки.

— Шліман. — хтось тихо покликав дівчинку. Лера на мить відволіклася, щоб зрозуміти, звідки її кличуть. — Шліман.

Дівчинка повернулася назад і одразу зустрілася поглядом з Андрієм.

— Що тобі?

— Я тут подумав… ну щодо амулета. Ти тоді знайшла послання про дракона та вогонь! — прошепотів Андрій. — Там, бува, не було чогось ще? Наприклад, де заховані інші його частини?

Лера миттю подивилася на пані Сімсон, яка поки стояла спиною до них.

— Ну, на тому аркуші було багато затертого. Можливо, колись там і було продовження. Чи є якісь припущення, де знаходиться друга частина?

— Якби я знав, хіба звертався б до тебе? — Андрій покрутив ручку в руках.

— Ясно, ясно. Ти зараз випитаєш всю інформацію, а потім з нею втечеш! — хмикнула Лера.

— Ну, ще ж не втік! Я не розумію, що ви тоді так бурхливо обговорювали із драконом? Як його там… Хара? Шліман, ти від мене щось приховуєш?

Леру завжди дратувало, коли її називали на прізвище. Вона сподівалася, що після їхньої пригоди Андрій звертатиметься до неї на ім'я або вони навіть стануть друзями.

  — Чи потрібно тобі шукати цей містичний амулет? Навіщо? Що буде від цього?

— Ти що, забула? Я хочу дізнатися про батька! — пошепки, невдоволено відповів Андрій.

— Ти ризикуєш своїм життям! Якщо тобі на себе начхати, подумай про інших!

— Наприклад? — звузив очі хлопчик, не відводячи від неї погляд. 

— Про маму та брата подумай! Вони тебе люблять і не хочуть, щоби ти постраждав!

— Я знаю, навіщо ти мені допомагаєш! — Андрій піддався уперед, і на його губах з'явилася усмішка. — Зізнайся чесно — я тобі подобаюся?!

Від обурення у Лери перехопило подих. Їй захотілося вдарити його чимось важким. Але несподівано навіть для самої себе вона не заперечила. Його прямолінійне питання розбурхало в пам'яті ті неприємні моменти, які були з нею у звичайній школі.

— Так! Ти мені подобався! Але згадай своє ставлення! Хто така Лера Шліман? Майже сирота. Ніхто. Можна вдавати, що її зовсім не існує, а гуляти взагалі ні-ні! Тепер я чаклунка! А сенсу? Адже ти далі свого носа не бачиш! А я просто хотіла дружити! — майже прошипіла Лера та відвернулася.

Більше вони не розмовляли. Лера сама не розуміла, чому так різко змінився її настрій. Дівчинка анітрохи не злякалася, говорячи йому ці слова. Давно хотілося висловитись. І ще цей амулет… Лера ніяк не могла викинути з голови страшний сон.

На наступних уроках вони теж не розмовляли. На зілля професор Чикін задав приготувати мазь для лікування опіків, розділивши всіх на пари. Лера цього разу працювала з Ульяною. Мазь вийшла болотяного кольору, та й запах був схожий на хну, розведену водою.

* * *

Щоп'ятниці у студентів було народознавство. Вони вивчали культуру, мову, магію країн, які колись входили до Союзу Чарівників. На першому курсі було Франкське королівство, на другому — слов'яни, зокрема Київська Русь, а на третьому — Британія.

Лері було цікаво вивчати інші країни.

Все їй давалося на відмінно, крім мови. Французьку вона на дух не переносила через її неймовірну складність.

Але попри це, дівчинка відчувала, що вона на своєму місці. Їй навіть страшно було уявити, якби все склалося інакше. 

Три місяці пролетіли непомітно, наближалася зима.

Повернувшись з уроків, Лера не застала свою сусідку в кімнаті. Це не здивувало дівчинку — подруга часто десь пропадала. І здебільшого вона знала з ким.

Фиркнувши, Лера сіла на ліжко. Їй ніхто знаків уваги не виявляв, на побачення не кликав. Спочатку вона навіть засмучувалася, а потім зрозуміла, що зараз їй не потрібні стосунки. Тим паче часу на них не було, зовсім.

Відкривши тумбочку, дівчинка витягла звідти «Ала ін Рал». Ще один плюс бути сама в кімнаті — не потрібно ховати родову книгу. Їй хотілося дещо перевірити. Поклавши відкриту книгу на коліна, дівчинка заплющила очі.

«Амулет стихій». — подумки сказала вона, поклавши долоню на сторінку. 

Найчастіше коли інформації не було, сторінки так і залишалися нерухомими. Але цього разу книжка роздумувала. Минуло десять секунд, двадцять, а потім сторінки почали швидко перегортатися.

Розплющивши очі, Лера засмучено підібгала губи. Їй хотілося побачити амулет, а не біографію якоїсь жінки. Схилившись над книгою, вона все ж вирішила прочитати те, що їй відкрили. На лівій сторінці був портрет того, кого вона помилково прийняла за жінку. Це був молодий чоловік з карими очима та густими темними віями. Довге синяво-чорне волосся досягало грудей, а на голові блищала золота корона з синім камінням. Шкіра чоловіка була дуже блідою, на ній яскравою плямою червоніли губи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍