Читати книгу - "#Галябезголови"

відповів Сашко. — Піду і натовчу йому пику!

— Ага! Піди! Натовчи! Моїй тітці Наталі натовчи! Бо це ж вона на власні очі бачила, як Чорнобай невістку перевіз до свого барлогу і сам з нею третю добу там тирлується. І що вони там, по-твоєму, роблять? Книжки читають?!

— Припиніть ви обоє! — з такою гіркотою вигукнула Анка, що Сашко і Лєнка замовкли. — Хто хоче снідати, прошу до столу! І без розмов мені! Базікати на вулицю вимітайтеся!

Сашко сів до столу, а ображена Лєнка крутнула хвостом і вшилася.

— От ніколи не думала, Сашко, що ти через оту дєшовку так мене образиш! — вихлюпнула наостанок.

Ішла вулицею, ледь не плакала. От чого їй так не щастить?! Хіба вона багато у життя просить? Звичайного жіночого щастя. Щоби поряд була людина, яка б любила Лєну. І її малого причепом любила, бо без тої умови Лєна щасливою не стане. Невже Сашко не бачить, яка вона файна: і симпатична, і хазяйновита, і порядна, і вірна, і теє… просунута? Інтернет, соціальні мережі — Лєна у темі. І в лікарні поважають. Так чому ж Бог не допомагає медсестрі щасливою стати? Кому ж він має стати у пригоді, як не Лєні?

Глянула на годинник у телефоні.

— От зараза! Ще на роботу запізнюся, — пришвидшила ходу і за перехрестям побачила червону «мазду» з київськими номерами. Стояла неподалік вагона-кав’ярні. Поряд із автівкою розгублено тупцював такий стильний хлопець, що Лєні аж дихалку перехопило.

— Вам допомогти? — підійшла ближче. Дивилася на незнайомця з неприхованою цікавістю.

— Якщо вам не важко, — і усміхався хлопець теж надзвичайно.

— А що саме шукаєте? Конкретну людину чи конкретну адресу?

— Андрія Чорнобая. Знаєте такого?

Лєна кивнула, бо слів забракло. У голові саме складався пазл із багатьох різновеликих часточок. Одною із тих часточок була сама Лєна Гвоздовська, а тою часткою, якої до сеї миті бракувало, здається, виявився цей красивий, як з картинки, хлопець.

— А ви його син? — не втрималася. — Скажіть же, я не помиляюся? Перепрошую, а як вас звати?

— Артем, — відповів.

Тьома Чорнобай перестав спати. Страшний дедлайн, який він, йолоп, сам собі накаркав, стрімко наближався, а справа, яка здавалась елементарною, все висіла над Тьоминою головою гострою сокирою. Не мав сумніву: за тиждень легко знайде майже колишню дружину. Та фатальне двадцять п’яте березня наближалося, Тьома вже переговорив з усіма, хто міг знати місце перебування Галі, — і з її подружкою Олею, і з її колегами по «Беллі», і з викладачами в універі, і знову з Галиною мамою обережно поспілкувався — ані зачіпки! Галя наче крізь землю провалилася.

Полковник Жадкін настирливо телефонував майбутньому психологу щодня вранці і увечері.

— Знайшов? — ані тобі «здрасьтє, як ся маєте?».

— Шукаю… — повторював Тьома, як папуга, але з кожним новим разом все переляканіше.

Згадка про дорогоцінний вміст кейса тепер мало підбадьорювала майбутнього психолога.

— Хіба мертвим потрібні гроші? — філософствував і дуже шкодував, що так швидко і легковажно вигнав зі свого дому Женю Лисицю. Удвох веселіше, спокійніше, смачніше. І секс регулярний, як розклад потягів. І масажистка виступила б у ролі свідка, якщо його реально прийдуть вбивати. А що? Може, вона Тьому навіть врятувати встигне! Вистрибне у вікно, бо, слава Богу, Тьомина квартира на першому поверсі, і зателефонує до поліції… На тезі про поліцію Тьомин план про Женю-свідка і рятівницю гальмував. «Який сенс телефонувати до поліції, коли копи і прийдуть мене мочити!» — психував. Та і Женя вже перетягнула свої речі на власну територію. Нема кому через вікно вистрибувати. Хіба що самому хазяїнові.

Женя хоч і ображалася, та через таку дрібничку, як життя порізно, кидати Тьому не збиралася. Запропонувала коханому тимчасово зустрічатися у неї, а згодом час сам усе розставить на свої місця. І лише факт того, що Тьома цілодобово і з нечуваною цілеспрямованістю шукає Галю, дуже насторожував Лисицю.

— Чому ти шукаєш її? — щодня ставила Тьомі одне й те ж запитання.

— Щоб розлучитися, — брехав майбутній психолог. — Ти ж сама мріяла, щоби я розлучився.

— Аби розлучитися, не треба вдвох заяву на розлучення подавати, — масажистка виявилася вельми обізнаною у нюансах шлюборозлучних процесів.

— Ясно, що не треба, — знову брехав Тьома. — Але Галя має знати, що ми розлучаємося.

— А чому Галю шукає поліція? — ніяк не відчіплялася масажистка. — Через кейс із грішми?

— Женю, мені по цимбалах! — Тьома ні за яких умов не збирався ділитися з Женею інформацією про вісімсот тисяч баксів, які лежать десь в алюмінієвому кейсі і це не байка!

Перед очима — кейс. Величезний! Повний баксів! Мрія всіх і кожного. «Мріють усі, а реально мати його можу саме я…» — пробував стимульнути процес пошуків, та двадцятого березня вранці не витримав, зірвався з місця, бо страх став панікою. Забув про Галю-кейс-гроші, погнав шукати захисту. Напередодні вночі полковник Жадкін чи то напився, чи то вирішив, що час встановлювати майбутньому психологу свої дедлайни, але зателефонував Тьомі о другій годині і проварнякав:

— Чорнобай, мать твою! Якщо завтра до кінця дня ти не приведеш мені Галю… Я тебе, суко, заарештую на добу. Чуєш? Навіть не на дві і не на три! Лише на добу! Але за цю добу мої люди з твоєю дупою таке зроблять… Таке… Повір: буде тобі повна точка неповернення!

Тьома відчув, як серце зупиняється. Альтернатива смерті двадцять п’ятого березня виглядала не менш пекельно! І де захисту шукати? Майбутній психолог враз згадав: у нього є не тільки мама! Кинувся було дзвонити батькові, та страх змусив загальмувати. А раптом Жадкін прослуховує його телефон?

— Ні, дзвонити не можна! — метушився по квартирі, вимикав світло, виглядав у вікна, намагаючись зрозуміти, чи слідує хтось за ним, ніби за хвилину страшні люди Жадкіна вже мали постукати у двері. Та що вночі з вікна роздивишся? Хіба що місяць і весняні зорі.

Ледь дочекався ранку, зірвався, про всяк випадок закинув у автомобільний бардачок мобільний Галі, скерував червону «мазду» у бік Затятового, де не був жодного разу. Тільки й знав, що батько живе у містечку відлюдником, хазяйнує на своїй базі відпочинку. Чорнобай навіть пропонував сину провести весілля у «Леваді» і просто приїжджати у будь-який час, та Тьома давно звузив спілкування з батьком до вимагання грошей під ніби пристойними