Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

вже давно йде повноцінна війна, і у цьому немає нічого незвичного — спокійно і буденно. До війни звикаєш швидко… У того зловісно спалахнули очі.

— Вибери собі коректувальників, прикриття і другого номера, — наказав йому Дід. — Бо можна ще й на наших напоротись. І головне: треба все робити по-тихому.

Дід сів до столу, подивився на карту Києва, поцікавився у Морпєха:

— А як тобі вдалось проскочити так швидко і без пригод?

— Десь дворами, десь дорогами, — знизав плечима Морпєх.

— А нахуя рисковать? — здивувався Десант, відірвавшись від планшета. — Сейчас на интерактивных картах люди выставляют метки, где посты гаишников, там же помечают точки, где видели титушек. В котором часу… Сейчас век компьютерных технологий, а вы как дикари «дворами», «дорогами».

— Чудово, — вирішив Дід, — я думав, що ти в Інтернеті тільки шаришся по сайтах зі звйоздами і голими тьолками. Вибач, помилявся. Тому бери свою машину, вона ніде не засвічена, і витягай на Майдан підкріплення. Ніяких майданівських примочок і документів з собою не бери. Візьми когось із бійців. Ви — народ простий і трудящий, їдете будувати ще одну дачу Пшонці. Зрозуміло?

— Понял, сделаю, — відказав Десант; на ходу гортаючи новини в планшеті, кивнув до одного зі своїх бійців і обидва вийшли з бутіка.

— Все, пацани, не спати, по конях і погнали на патрулювання… — підігнав вояків Сергій.

— Командир, — враз озвався Борька. — А можна ми туди,— кивнув у бік Майдану. — Хоч трішки поможемо…

— І я, — не міг всидіти на місці Бача…

— А тобі куди? — аж пересмикнув роздратовано плечима Дід. — Дякуй, що я тебе не запакував на дальні больнічки[129]…

— Сєрий, та я вже здоров, шо бик, — він був немов велика ображена дитина. — Не могу на місці сидіть… Упиздить би когось… Руки чешуться. Правда…

— Поїдеш зі мною. Не треба, щоб у тебе над головою гупало. На чергуванні все-таки менше ризику і менше вибухів.

— А ви, — до Борьки. — Ідіть, розважтеся. Теж позмінно. Треба, щоб тут хтось був постійно. Мало що — барикади тут з усіх сторін порожні… Тільки акуратніше там… — зітхнув, — постійно виносять як не поранених, то…

Італієць тим часом розібрав гвинтівку і почав її чистити. Заумний встиг звідкілясь дістати машинне масло і почав чистити магазини. Вони були залиті солідолом.

— Коли плануєш на вихід? — запитав Дід в Італійця.

— Пошарюсь по горищах, виберу цікаві сектори обстрілу. І як тільки стемніє, піду. Перший помічник у мене вже є, — кивнув на Заумного.

— Добре, — погодився Сергій. — Даю добро. І ще таке, — обвів усіх присутніх поглядом: — Якщо у когось виникнуть якісь проблеми… Чи зараз, чи, може, пізніше… Хто знає, як життя поверне… Валіть все на мене. Ви лише виконували мої накази.

— До чого ти це? — запитав спроквола Морпєх.

— Мишко наворожив, що все закінчиться завтра, — посміхнувся Дід. — А нам ще потрібно пережити цей день і нікуди не влипнути. Тобто влипнути без наслідків… А коли вже з наслідками, то з головою… Словом, все на мене, пацани.

* * *

Виїзд був вдалим… На перехресті Володимирської та бульвару Шевченка стояла зведена групка гаішників і тітушок. Зазвичай вони ніколи не стояли разом, а тут — просто зведений хор мальчиків-зайчиків. Їм чомусь було весело. Четверо мусорів були озброєні «сучками» і «макарами», а тітушня, їх було штук десять, — битами і щитами. Принаймні здалеку у них не було помітно вогнепальної зброї.

Група Діда — десятеро злих бійців у переповненому бусику. Він сам був за кермом і вів машину не петляючи, просто до поста. Товстезний жирний мусор вийшов назустріч і махнув смугастою палкою, мовляв, зупиняйся. На що Бача, котрий сидів із задоволеною пикою поруч із Дідом, рявкнув:

— Дави падаль! Тормоза придумали сцикуни!

І той натиснув на акселератор. Побачивши, що бусик і не планує зупинятися, а може ще й розчавити, «патрулі» кинулися врізнобіч, мов сполохані горобці. Найважче втікати виявилося жирному гаішнику. Він зробив три лінивих кроки назад. Бусик під’їхав до нього, різко загальмував і сильно штовхнув у пузо. Жирний мусор махнув у повітрі руками і відлетів на капот патрульного авто.

З усіх дверей бусика висипав десант майданівців і накинувся на тітушню. Їх одразу почали по одному гамселити дубцями, так, що ті й не стали захищатися, попадали на асфальт животами і позакладали руки за шиї. Так, ніби все життя цим займалися. Один, щоправда, виявився сміливим і почав махати кийком перед носом у Бачі. Той у бойовому запалі, у засмальцьованому генеральському камуфляжі вискочив з машини і забув свого дубця. Але не розгубився і, відбивши черговий удар тітушки, кулаком ударив його по зап’ястю — битка випала у нього з руки і весело відбиваючи дріб, заплигала по асфальту. Тітушка від болю скривився, сховав травмовану ручку під щит і сполохано зіщулився.

Дід, одним ударом відрубавши тітушку, який ловив ґав, глянув на Бачу. Той з розчуленою посмішкою розкрив руки для обіймів і зі словами:

— Братішка, ми ж пиздуємо в Європу, поетому плєнних не убиваємо. — Підійшов до очманілого тітушки і обійняв його разом зі щитом. Трішки натужився, скрутив щит трубкою, долонями, втрамбовуючи ворога у цю трубку і примовляючи: «Пакуйся м’ясо в колбасу»… А коли той з наповненими жахом очима спробував вирватися з полону власного щита, Бача сказав, оцінивши власну роботу:

— Красіво. Бантіком перев’язати і можна складати в подарочну коробку.

Мусора, котрі стояли зі зброєю напоготові та з розкритими ротами, дивлячись на це, враз опустили автомати. Генерал Бача розвальцем підійшов до них, поки майданівці проводили профілактичне побиття інших тітушок.

— Дай закурити, — сказав одному.

Той дістав пачку і розгублено подав Бачі. Бача дістав одну цигарку, прикурив, пачку поклав собі у кишеню. Глянув на дебелого гаішника, що перелякано тремтів усім тілом, зняв у нього з голови кашкета, поклав на капот і наказав:

— Розряджайте пукалки.

Ті слухняно відстебнули магазини і почали розряджати набої у кашкет. Коли закінчили, Бача таким спокійним, дружнім голоском поцікавився: «Все, більше немає?» Ті заперечливо захитали головами. Він обшукав їх, забравши тільки цигарки і запальнички. Прикурив від свого недопалка наступну цигарку, хвильку подумав… Забрав «макарови», познімав затворні рами. Зняв пружини з дул, розрівняв їх та покрутив на них вузли. Виламав з корпусів стволи, виклав це добро на капот і примусив ментів протерти відбитки його пальців. В автоматах