Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

Вони спочатку нас просто пиздили, а потім почали вбивати. Ми тільки хотіли змін у своїй країні. Так що — нас за це вбивати?

— Они считают, что защищают закон, — сказав похмуро Матроскін, котрий вдосвіта повернувся з лінії фронту, весь закіптюжений, сонний і чомусь налаштований на філософський лад.

— Який нахуй «закон»?! — обурився Бача. — Вони защіщають бабки Яника і його власть. Неужелі вони цього не понімають?! Вони защіщають воров, корупционєров, шо прийшли незаконно к власті. Гандонів і гавнюків вони защіщають, а не закон! А єслі даже вони щитають, що це — «закон», то мені на такий закон насрать! І тут вже не должно буть глаз за глаз, зуб за зуб. А як у той дєтской пісенькі: «Рученьки… хрясь! — показав як ламається кістка, — ноженьки… хрясь, виберем очі»[126]… карочє, а вибиті зуби заставить собирать поламаними пальцями — це должен буть наш закон — справедливий і чесний.

— Вони дали зброю в руки тітушні, щоб нас убивала, — раптом озвався Заумний. — І російським снайперам. Ми це бачили на власні очі! Тобто вони порушили всі закони, які тільки можна.

— Логично, что мы тоже не должны придерживаться закона, — вирішив Десант. — Раз уж нас поставили в такие рамки.

— Але ж вони роблять вигляд, що дотримуються закону… — сонно озвався із лежанки Кекс. — Тому і ми повинні не порушувати його. Ну, так би мовити, показово…

— А ми й не порушуємо, — вирішив Сергій. — І нехай це залишиться між нами. У нас мирна акція. Тітушок годували на Майдані, беркутню, як тільки брали в полон, одразу відпускали. А про якихось там снайперів — і чути не чули. Все це вигадки. Їх не було. Немає тіл, немає про що говорити. Всі зрозуміли? — обвів поглядом компанію.

— Так, да, — озвались ті.

— Скільки ми вчора зняли снайперів? — раптом поцікавився Морпєх.

— Три плюс другі номера, — зітхнув Заумний.

— А скільки забрали вчора в тітушок стволів? — продовжував Морпєх вести свою лінію, не зрозуміло до чого.

— Десяток, — сказав Десант.

— А на Майдані народу не більшає. Завтра вони нас у відкриту будуть вбивати, якщо ми не почнемо стріляти з бойових…

— У нас не так багато стволів і зовсім мало патронів, — засмучено покивав Дід. — Повноцінного бою не вийде… Якщо у відповідь вони поставлять кілька кулеметів… А в них доступ до патронів — необмежений… Все, гаплик Майдану…

Хтось постукав у двері бутіка. Черговий доповів, що це Італієць.

— Впусти, — наказав Дід.

Той зайшов — втомлений, побитий, сірий і геть поси­вілий.

— Е-е, шо з тобою, братішка? — поцікавився Бача стривожено.

— Вчора тітушня сина Андрійка вбила. Завтра буду ховати.

— Що це, як це? — накинулись бійці з питаннями.

Він промовив ці слова так, наче вихаркав душу:

— Забили ногами до смерті. Менти стояли і дивилися… Просто стояли і дивилися. А ті його вбивали.

— Про вбивць щось знаєш? — запитав Дід і поклав йому руку на плече.

Той кивнув:

— Знаю, двох вже немає… — опустив голову і стиснув кулаки. — Йому було вісімнадцять. Ще треба хоча б шістнадцятьох. Як мінімум…

— Цього мало, — зло скреготнув зубами Бача. — Треба цих підарасів рвать, на тряпки. Зря я їх віддавав в комєндатуру… Нада було кудись под граніт — і похуй, пусть там би собі гнили тварі.

— Що у вас є? — запитав однозначно.

— Плювачки[127], — відповів Дід, кивнувши у сторону коридорчика, де стояли в імпровізованих «пірамідах» трофейні АКСУ.

— Треба «оптику»[128].

— Чорт! Ми залишали все комендатурі… — розвів руками Дід. — Куди нам з ними? Але, думаю, сьогодні візьмемо ще когось. Кінці в воду, пукалку тобі.

Італієць зі згодою кивнув.

Бача з Морпєхом і Кексом перезирнулись.

— Є оптіка, — враз сказав Бача. — Треба з’їздить, забрать.

— Я краще сам це зроблю, — сказав Морпєх і вийшов, без зайвих балачок.

Борзий дав Італійцю чаю з лимоном. Той потримав у руках і відставив. У нього поперек стояв такий клубок млості, що не міг зробити навіть ковтка води.

— Може — водки? — запропонував Бача.

Але Італієць заперечливо покивав:

— Я все це зроблю при чистій свідомості та при пам’яті.

— А де твій взвод? — запитав Дід.

— Частина розбіглася, частина на передку, лупиться. Четверо поранених, один важко. Я займався похоронами, передав командування сотнику. Хто там зараз — навіть не знаю. Просто не до того. Їх треба вбивати. Це наволоч, яку потрібно вбивати.

І він задумався, втупився в одну точку.

Дід продовжив нараду:

— Сьогодні працює три групи. У нас дванадцять чоловік поповнення. Новий командир групи — Борька. Нині — на базі. Чергує. В нас уже є три трофейних «бусіка». Думаю, мусора знають, що вони у нас, тому гаішники будуть при першій нагоді нас зупиняти. Зупинятися можна тільки в одному випадку: коли наш бусік поламається. Бій приймати — тільки в крайньому випадку. Якщо мусора будуть задирати лапки, — забираєм у них лише патрони. Нині будемо розширювати зону нашого рейду. Автомайдан розповів, що багато тітушні зараз на Харківському, але там зараз формується самооборона. Нехай вони з ними розбираються. На нашому напрямку — рейд на Залізничний вокзал і на площу Перемоги. Група Десанта — Львівська площа, Золоті ворота. Акуратно, там можуть бути затори і повно мусорів. Як повернеться Морпєх, його напрямок — Бессарабка, бульвар Лесі Українки — до ЦВК.

— Що будемо робити з тітушньою? — поцікавився Заумний.

— Спочатку здаємо на допит Матроскіну, потім — в Київраду, там їх чекатиме добродушний прийом з чаєм та бутербродами. Поки що це — все.

— З піздюлінами, шоб пиріжками домашніми ригали, — буркнув Бача.

— А що, коли прорвуть оборону? — запитав Борька.

— Кидати все і відступати. Це мій наказ. Якщо десь буде створено нове вогнище спротиву, йти туди. Якщо ні, то справді підемо рити схрони-е-е-е… В партизани.

В рації Діда щось захрипіло, він увімкнув і йому повідомили, що мусора знову почали наступ на позиції повстанців на самому Майдані. З вулиці заново долинуло бахкання, окрики, тріскотня феєрверків і розриви петард.

— Твоя задача — забезпечити доступ допомоги до Майдану, — знову поставили йому завдання. — Не вистачає шин і бензину.

— Прийняв. Працюю.

Поки бійці приводили себе до порядку — в приміщенні був лише один умивальник, а народу — майже півсотні, повернувся Морпєх. Він якось вдало проскочив поміж постами і доповів:

— Знайомі сказали, що перед самим в’їздом до Києва стоять автобуси з Вінниці, Хмельницького, їх не пускають на Майдан.

Він передав снайперську гвинтівку і цинк з набоями Італійцю так, ніби