Читати книгу - "Чужинець в Олондрії (ЛП)"

193
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 120
Перейти на сторінку:
шмагає. «Мамо, в солодкий місяць фанлей твій син одружитися має». Та ось розхилилися поли в шкарлатній шаті його, і руки його встромились у той розтвір. Спочатку одна рука, потім друга, а потім іще й іще: і всього їх було тринадцять, такий-от звір. «Ой мамо, двері скоріш замкни і ключ заховай, настала лиха година. Той, кому ти пообіцяла мене — це демон, а не людина». Вони хутко замкнулись, вони заховали ключ, вони вербовий вінок почепили до рами. А він прийшов, і під двері став, і зарикав голосно, і засвистав, і заскреготів вузькими зубами. «Хоч що б ти робила, чи на добро, чи на зло, а дитина твоя нареченою мусить стати моєю, і я прийду по неї тоді, як накриє ваше село стрімкою припливною течією. Хоч що б ти робила, чи на добро, чи на зло, відшити мене тобі вже не вдасться. Тож затям і змирись: у солодкий місць фанлей Мирхавлі за мене віддасться». І ось надійшла та пора, той місяць веселий, коли яблуні вкрились весняною бростю, коли жайвора спів на поля й перелоги дзвоном упав з високості. Вони хутко замкнулись, вони заховали ключ, вони вербовий вінок підперли серпом, але море враз потемніло, вітер рвонув над ним, всеньке небо стало від диму брудним, і чудовисько стало під ним стовпом. «Або ти віддаси негайно обіцяну наречену, Або боляче зроблю так, що не стерпиш болю того». Але стали селяни довкола рибальського дому І до дверей не підпустили його. Очі йому закотились, ікла заскреготіли, розчепіривши руки, кресав із пазурів силу скажену. «Як кінця добігатиме місяць цей гарний, я знову прийду вимагати свою обіцяну наречену». І тоді наслав він горе велике на них усіх: сморід нестерпний поширивсь од моря по всій землі, й риба вже не виходила більше з осель своїх на поклик пісень Мирхавлі. І стала земля сухою, і зелень більш не росла, і спрага мучила людність у кожній хаті, і вийшла Чума у білім хітоні, й кивала блідим чолом, і чайка літала над ними й черкала крилом і верещала: «Прокляті! Прокляті!» І піднеслась на морі хвиля, широка, як небокрай, як рогатий велет-баран, що звівсь на диби, небувала, й півсела ущент зруйнувала-змела, немов греблю стихія прорвала. «О горе, горе мені, — ридала невтішна діва, — пішла за водою наша хатина на дно морське. Покинули боги мене, забули про мене, інакше б не сталося горе таке». А тоді розчесала волосся й заплела його в коси, сукню вдягла щонайкращу, ткану. «Завтра вранці піду до нареченого свого», — сказала так і лягла, і очі прикрила, як рану. Вставши рано, на берег пішла Мирхавлі, І щоб страх свій сховати, Вона заспівала улюблену пісню свою,
1 ... 62 63 64 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужинець в Олондрії (ЛП)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чужинець в Олондрії (ЛП)"