Читати книгу - "Чужинець в Олондрії (ЛП)"

193
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 120
Перейти на сторінку:
ту, що рибам звикла співати. І такою була та пісня, вічна, як світло зір, і такі в ній чулися сум і щем, що ті, хто дивився на діву, очі ховали, й сльози текли їм по обличчях дощем. Та збурилось море, і демон піднявся із хлані, руками поводив, творив свій демонський знак. «Відріжте язик їй, бо я підступити не зможу, поки вона там співати буде отак». «О демоне, ні, я більше не буду співати!» Та демонські руки орали брили в морській ріллі, і люди, ридаючи, все ж приступили до неї й відтяли язик діві ясній Мирхавлі. Та коли він вхопив і поніс її понад хвилі, а по губах їй сочилася кров, і схилилася голова, молитва зринула з глибини душі їй, молитва, не складена у слова. Саме така молитва богам наймиліша, та, що постала з вогню в горнилі душі. І сонце засяяло враз, і вітер пом’якшав, і море змінило вали на брижі. А далі море грізне демона стиснуло і діву вирвало з його лабет. «Обіцяна мені!» — чудовисько завило, та море милостиве діву підхопило і винесло на твердь. Чудовисько й мати його воювали поміж собою, вона насилала хвилі такі круті та високі, що врешті сили його танути стали, він похлинувся водою і заволав звірооко. Чудовисько й мати його бились завзято, вона насилала хвилі такі високі й круті, що врешті ревнув він несамовито, окато і провалився, і щез, і хай будуть закляті глибини ті.
* * *

Трубадур старовини продовжував свою оповідь: розповів про мандри Мирхавлі та про те, як Телкан знайшов її зовсім ослаблою у Келевейні; про те, як закохався у неї, про ревнощі його королеви й наложниць, про їхні облудні звинувачення та про те, як Мирхавлі несправедливо засудили до страти. А ще в пісні йшлося про чудо: як її голос відновився і знову ширяв понад морем. І про те, як Телкан благав її повернутися, але вона відмовилася, і як її живцем забрала Ітнессе, Богиня Моря, щоб навічно оселити в раю:


О, як солодко з тобою пробувати, знати, що кохаєш того, хто тебе кохає, солодко травицю-ряст топтати, поки сонце світло засилає. О, як солодко травою-рястом походжати, поки сонце світить в наші житла, та солодше — пагорбами мандрувати там, в благословеннім Царстві Світла.

Коли пісня закінчилася, мене охопило відчуття якоїсь нереальності подій, дивна відстороненість. Так, наче музика віднесла світ кудись деінде. Я дивився на смолоскипи, що їх колихке світло тяглося аж до горизонту, і вони здалися мені дивними. Тоді я раптом зрозумів, що між моїми компаньйонами саме точиться сварка.

Можливо, я надто пізно помітив це через те, що вони сперечалися чужою мовою — кестеньїйською, мовою найбільш східної провінції Олондрії. Я упізнав її шиплячі звуки, бо метр колись навчив мене тих кількох слів, що сам знав, та й серед морців на Ардоньї я її чув. Я обернувся. І побачив у світлі смолоскипа, як жестикулює розгніваний Мирос. Жерця мені не було видно, бо його заступала карета. Раптом Мирос перескочив на олондрійську, і я виразно почув:

— Та як ти можеш відмовляти? Що дає тобі право на це?

Жрець різко відповів кестеньїйською.

— Прокляття на твої очі! — заволав Мирос хрипко, з ледь стримуваною люттю. — Навіть моя мама не відмовила б мені в цьому…

— От саме тому тебе й забрали від неї, — відрубав Орем. — В неї добрі наміри, але вона слабка. І не найкращим чином

1 ... 63 64 65 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужинець в Олондрії (ЛП)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чужинець в Олондрії (ЛП)"