Читати книгу - "Житія Святих - Березень, Данило Туптало"

обитель, але і всі краї ті просвітлюючи. Всюди-бо про нього розходилася слава, і прославлявся Отець Небесний через нього. Далася ж йому від Бога благодать чудотворення — за чистоту життя його. І зцілював хвороби у людях, і бісів виганяв. Одного ж разу заснув преподобний, а біс, захотівши його скривдити, уподібнився вепрові дикому, схопив зубами великий палець руки святого, що вельми його заболів. Збудившись, зразу побачив на пальці тому сліди зубів ворога, хотів торкнутися його, але болів раною вельми. Взявши, яке мав у себе, миро із животворного дерева хресного, помастив ним болючий свій палець — і зразу зцілився. З того часу прийняв владу над бісами і виганяв їх словом із людей страждаючих, яких до нього приводили. Якось, коли в кораблі сам плив, хвилі і бурю на тишу змінив цей отець преподобний.

Приходило ж до обителі його багато подорожніх і убогих — роздавав без жалю хліб і всіляку їжу, не маліло її, як же колись Ілля з відром муки вдовиної зробив. Якось-бо нарікав келар на святого через роздавання їжі тим, що приходили: її ж і тим, що в монастирі жили, не вистачало на потребу. Звелів йому святий усе, що було в коморі їстівного, роздивитися, зміряти і перерахувати. І виявилося, що анітрохи нічого не зменшилося — і всі брати прославили Бога, а той, що нарікав, впавши, прощення просив.

Після цього розхворівся преподобний, п'ятдесят років мав, недуга ж його була кам'яна в утробі і лоні, і страждав вельми. І з того часу всі подальші роки життя свого на одрі хвороби провів. І той, що хвороби инших молитвою зцілював, собі не просив у Бога тілесного зцілення, але терпів із вдячністю. Тоді до тілесної тої недуги надійшов йому час страждання і кончини ісповідницької за правовір'я, за пророцтвом того ясновидного старця Григорія, який тихо на вухо святій діві, невісті Теофановій, про нього сказав, що в час свій отримає вінець мученицький. Минуло-бо досить літ, і преподобний вже постарівся, і царів грецьких уже декілька змінилося [бо після вищезгаданого царя Константина, який з матір'ю Іриною царював, був цар Никифор із сином своїм Ставрикієм, після них Михаїл Кирополат], після того Лев Вірменинж прийняв скіпетр грецького царства. Він знову підняв іконоборну єресь і знову збентежив церкву Христову вельми, вигнавши з престолу правовірного патріярха Никифора святого, також і преподобного Теодора Студита з його учнями, а инших багатьох мучив і убивав за шанування ікон. Написано про святого Теофана і таке, що коли святий Никифор, патріярх Царгородський, у вигнання везений був кораблем по морю і минав той край, де Теофанова обитель була, то преподобний Теофан, побачивши те ясновидними душевними очима, звелів учневі принести в кадильниці вугілля розжарене, і запалив свічі, і, тиміян на вугілля поклавши, поклонився до землі, бесідуючи, наче до когось, що там ішов. Коли спитав учень: "Що робиш, отче, з ким, вклонившись, розмовляєш?", — відповів преподобний: "Ось святіший патріярх Никифор, неправедно за правовір'я вигнаний, іде у вигнання, і минає корабель край цей, задля нього свічки запалив і тиміям, щоб належну патріярхові честь віддати". Провидів те і святіший патріярх Никифор у кораблі, бо раптом, коліна схиливши, поклонився святому старцеві навзаєм і, простягнувши руки в повітрі, благословив. Один із тих, що були зі святішим на кораблі, питали його: "Кого благословляєш, святіший отче, і перед ким вклонився?" Відповів святіший: "Ось Теофан Ісповідник, ігумен Великого Поля, привітав нас і вшанував запаленням свічок і тиміяму, тому взаємно поклонився я йому, бо й він подібно до нас незадовго постраждає". Що й збулося.

Після того злочестивий цар Вірменин, хотівши преподобного Теофана на своє однодумство звабити, послав до нього з почестями, до себе його в Царгррод прикликаючи й лукаво кажучи: "Війна в мене із супостатами, годиться ж мені перед виходом на війну озброїтися спершу твоїми святим молитвами, через те не відмовся прийти до нас, чесний отче". Преподобний Теофан, хоч і лукавство цареве пізнав, і хворобою тілесною сильною одержимий був, проте захотів іти, бажаючи страждати за праведну віру. Сів-бо в лодію, досягнув царського града, проте перед лице цареве його не повели: соромився цар чесного лиця його і боявся викриття від нього. Тому послав до нього шанованих мужів, зваблюючи його багатьма обіцянками до свого зловір'я: "Якщо, — казав, — одної думки з нами будеш, монастир твій кам'яними будівлями возвишу і всілякими щедротами багато задовольню, і ти найшанованіший будеш у мене понад усіх, і тих, що спорідненістю тобі ближні, великими вшаную санами". Доклав і слів погрози: "Якщо ж, — казав, — противитися нам будеш, великого безчестя сам собі винним станеш". Відповів святий через посланців тих: "Я не потребую нічого з багатств світу цього, бо якщо в юності моїй золото, срібло і маєтків багато, які мав, покинув задля любови Христової, чи у старості ж своїй їх забажаю? Не буде того. Про монастир і про ближніх моїх Бог є більшим опікуном від царів і князів земних. Нащо ж цар страшить мене погрозами, наче малого хлопця різками? Нехай приготує на мене всілякі муки, хай запалить вогонь. Хоч і ходити, як же мене бачите, не можу, проте у вогонь вскочу за правовір'я". Такі й більше слів зі сміливістю великою сказав святий, і пішли посланці до царя й почуте сповістили. Цар же такій його відвазі здивувався і звелів Иоанові Софісті, хитрому у словах, підступу і чарів сповненому єретикові, іти змагатися із преподобним. Але і той проти богомовних уст отця преподобного був наче німий і повернувся переможений із соромом до того, хто послав його. Тоді цар гніву сповнився, звелів преподобного Теофана замкнути в темній якійсь і тісній комірчині при палатах, які єлевтерійськими називалися, і сторожу приставити. У тому тісному затворі преподобний, старий і хворий, два роки перебував, щодня то ласкою, то погрозами до іконоборства переконуваний. Кривдили його і злословили, навмисне посилали до нього злостивих єретиків. Якось же послав цар до святого з ласкою, бажаючи, щоб він підписався за відкинення ікон. Відписав йому святий так: "Знай, о царю, Той, Хто дарував тобі царство, з Його ж волі царі царюють і кати володіють на землі, знай, кажу, що Бог неописаний, проте описаним бути захотів, нашу прийнявши природу, подібний був до нас усім, окрім гріха. І тою природою, в собі обожествленою, воскресив мертвих, просвітив сліпих, очистив прокажених, инші ж за порядком зробив чуда свої. І тою ж природою смерть від юдеїв заздрісних прийняв волею