і на третій день воскрес, зі славою піднісся на небо і від Отця ніколи ж не відлучається. Ту природу в Христі Бозі людську і тому, що Євангельська книга нас запевняє, з шаною приймаємо. Прийнявши ж Євангельську книгу із шаною і в написане у ній вірячи, — у діяння чудесні Христові віримо, бо й самого Христа в тій книзі шануємо. І якщо через Євангельську книгу Христову, яка Христові діяння словами в собі написані має, не є ми засуджені, бо її приймаємо, то як справді засуджені будемо, приймаючи і шануючи тих же слів євангельських історію, іконами зображену? Через ті ікони і варвари до нас через віру приходять — усе, що було, Христове життя з людьми на землі і чудесні Його діяння легко пізнають. Як багато невчених, дивлячись очима на зображені на іконах чуда Христові і вільне Його страждання, прославляють Того, Хто постраждав за нас, — Господа. їх же спасенню ти позаздрив, іконописання відкидаючи. Який коли собор сповістив, що то гріх і нечисте святотатство, аби шанувати ікони святі? Чи хіба не сам Христос свого лиця образ, нерукотворно зроблений, послав на зцілення едеському Авгарові? Чи не Лука, святий апостол, фарбами зображену пречистої Діви Богородиці ікону не подав нам? Що ж супроти отців святих передання й учення покладеш? Бо й Василій Великий, випробувач невимовних таїнств, сказав: "Іконі принесена шана на прообраз сходить". Подібно ж і золотими своїми устами Йоан мовив: "Я і з воску створений образ святий полюбив". Також і Кирило, Святого Духа гуслі, співає: "Часто бачивши зображення на іконі страстей Христових, не без сліз іду мимо того зображення" та инші. Якщо перші шість Вселенських Соборів, які перед сьомим були, святі ікони зі ставленням пошанівку до їхніх прообразів шанувати не боронили ані не відкидали, чи думаєш, що від усіх мудріший? Твоїм є, о царю, воювати проти іноплемінних, церковні ж догми і закони отцям святим, а не царям розглядати належить". Те писання преподобного прочитавши, цар невимовного гніву сповнився і зразу послав одного лютого сановника в Сигріянський край зруйнувати обитель преподобного Теофана, яка Великим Полем називалася, — і спалити її дощенту. Учнів же його всіх, бивши нещадно, розігнали. Иншого ж, такого ж лютістю, послав до преподобного, якого в темному тому затворі при палатах єлевтерійських два роки тримали, — щоб витяг святого старця, багатьма постними трудами і довгою хворобою виснаженого. Бив його без милосердя воловими жилами по хребті і животі і, завдавши ран триста й знову в тому ув'язненні замкнувши, пішов. Зранку ж той самий кат, велінням царевим прийшовши й із затвору преподобномученика вивівши, вдруге, так, як і вчора, бив його немилосердно. Тоді послав його у вигнання на острів Самотракійський, що преподобний ясновидними очима за кілька днів передбачив і послушникові, що йому служив, провозвістив. Туди прийшовши, преподобний Теофан лише двадцять три дні прожив і перейшов із вигнання земного до Батьківщини Небесної, вінцем ісповідницького страждання прикрашений. І покладено було чесне його тіло там у раці дерев'яній. Прославив же Бог святого свого угодника не лише в житті його, але і після переставлення: дарував-бо чесним його мощам зцілювальну силу, і багато хворих отримували зцілення, доторкаючись до його чесної раки. Коли ж убитий був злочестивий цар Лев Вірменин, учні святого, які були розігнані, знову до своєї обителі в Сигріянську гору повернулися і, спалений монастир обновивши, принесли святі мощі преподобного Теофана, отця свого, з острова Самотракійського у свою обитель, яка Великим Полем називалася, і в церкві поклали із шаною. Незліченні чуда діялися на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.
У той самий день житіє святого отця нашого Григорія двоєслова, Папи Римського
Григорій святий, Папа Римський, Двоєсловом або Бесідником за гарні свої бесіди названий, народжений був у самому тому старому Римі від батька Гордіяна, матері ж блаженної Сильвії — обох сенаторського благородства, шанованих і багатих. Але не так через сенаторське коріння родина цього Григорія святого була шанована, як же через богоугодних і святих осіб, які в родині тій виявилися. Бо блаженний Фелікс, третій того імени Папа Римський, дідом його був. Свята ж Тарсилла, яка бачила при кончині своїй Господа Ісуса, який до неї ішов, також й Омеліяна блаженна, яка з Тарсиллою вічного життя небесного сподобилася, тітками його були. Але й Сильвія, мати його, у Римській Церкві зі святими вшанована. Такий святий рід ще більше прикрасив своєю святинею Григорій блаженний, з юности чеснот і богоугодження навчившись. Віддавався з дитинства ученню книжному і став філософом дуже добрим і вченим мужем, сповненим розуму і мудрости, через що і на преторський сан його вибрали. Проте він не до світського, а до духовного мав думку і бажання ненастанне, хотівши бути ченцем. Маючи живих батьків своїх, відкладав чернецтво до часу, на те зручного, але, і у світі живучи, був він ченцем волею і чистим у дівстві життям. Коли ж переставився батько його, почав маєток великий, який залишився, витрачати на подання милостині і будівництво святих обителей. У Сицилії шість монастирів збудував і всілякими потребами задовольнив, а сьомий — у Римі, у центрі града, на честь святого апостола Андрія, перетворивши на монастир дім свій, який був поблизу церкви святих мучеників Иоана і Павла, при горі, яка Скавра називається. І в тому монастирі, відклавши з волоссям при постриженні золототканий світський одяг, одягнувся у волосяні чернечого чину ризи. Наставляли його досвідчені старці — Іларіон і Максиміян. Тоді через досить часу став ігуменом тої обителі. Блаженна ж мати його Сильвія жила тоді поблизу воріт церкви святого апостола Павла, у вдівстві своєму працюючи для Господа постом і молитвами, вдень і вночі перебуваючи в домі Господньому. їжею ж її було сире з вертограду зілля, яке й синові своєму, блаженному Григорію, щодня посилала. Милостива ж була вельми до жебраків і убогих і роздала їм врешті всі свої заощадження. Також і син її, блаженний Григорій, настільки був милостивим, що й останнього нічого не жалів, але зразу подавав прохачеві. Якось сидів він у келії своїй і, за звичаєм, книги писав. Прийшов до нього жебрак [був же то ангел Господній] і сказав йому: "Помилуй мене, рабе Бога вишнього, бо навклір я і тонув у морі, і стратив не лише своє, що мав, але й чуже". Той, що любив убогих й істинний раб Христовий — Григорій святий, поболівши за нього серцем, прикликав брата,
