Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Розділ 9.1

Тесей нарешті помітив її і наблизився, відразу ж забираючи ящик у неї з рук. Їхні пальці ледь не перетнулися, але Айза швидко забрала руку, намагаючись навіть не дивитися у очі Тесеєві. Те, що вона зробила, не було гарним. Але його вчинки… Про них Айза навіть не хотіла думати. 

 – Ходімо, – коротко сказала вона. – І без того багато часу витратили. 

 – Вибач. Просто помітив хорошого знайомого. Аглая – пам’ятаєш, я тобі про нього говорив, – легко сказав Тесей, рушаючи вперед. 

Айза кивнула, та він вже цього не бачив. Люди снували між ними, і вони йшли в ногу із натовпом, якого Айза вже точно не очікувала помітити у Райні. Їй здавалося, що чи не все місто зібралося на цій не такій-то вже й широкій вулиці. І всі поспішали вперед. 

 – Куди це всі йдуть? – зрештою запитав Тесей, скошуючи очі на Айзу. Та тільки байдуже потиснула плечима, і некромант подивився на неї уважніше, примружившись, але нічого не встиг сказати.
Між ними протиснувся ще один чоловік, розштовхуючи їх в різні боки, і всього за кілька кроків зупинився, примощуючись у кінці чогось, що нагадувало звивисту і надзвичайно довгу чергу. Айза і сама зацікавилася, але намагалася не подавати виду. Вона не могла вдавати, що все нормально, і водночас не хотіла дати Тесеєві зрозуміти, що вона підслухала розмову. Через те вирішила, що мовчання буде найкращим виходом. 

Мовчки вона пройшла повз чоловіка, кидаючи погляд туди, де закінчувалася черга. Її очі відразу вчепилися у яскраву помаранчево-рожеву пляму, що стояла посеред усіх цих людей, і ноги прикипіли до землі. Без сумніву, це була саме пані Серпик, що водила над головами людей, які підходили до неї один за одним. 

 – Нам туди, – сказала Айза повільно, вказуючи пальцем на жінку. Тесей попереду кивнув, теж роздивляючись хранительку архіву з неабияким інтересом. Вони повільно посунули до початку черги, і вже майже дісталися до пані Серпик, коли дорогу їм заступила огрядна фігура. 

 – Стояти! – звернулася до них жінка, підперезана фартухом, що був весь майже білий від борошна, хоч на ньому де-не-де все ж проглядали сліди червоного. – Що, думаєте, як некроманти, то можете без черги? Я тут з самого ранку! Йдіть геть! 

Тесей спантеличено завмер, але Айза не здивувалася. Для неї такі сварки були звичними, а іноді навіть бажаними. 

 – Ми до пані Серпик у справі, – повільно і спокійно відізвалася вона, не відступаючи ані на крок. 

Пекарка перед нею сплеснула руками і подивилася із удаваним співчуттям. 

 – Ох, по справі? Ну тоді, звісно, любчики, йдіть, – вона театрально вказала їм дорогу рукою. – Як добре, що я прийшла сюди на світанку тільки для того, щоб подихати свіжим повітрям. 

 – Вибачте, але ви неправильно зрозуміли-

Тесей почав, і відразу ж замовкнув під важким поглядом пекарки. Вона вперла руки в боки і вже, здавалося, не була така вже налаштована на жарти. 

 – Слухайте сюди, панове некроманти. Черга у нас одна для всіх – і всі ми хочемо сьогодні отримати благодать відьми, тож йдіть і займіть собі самі місце, поки не пізно. 

Айза підняла брови. Відьми? Звісно, якесь пояснення фокусам пані Серпик мало би існувати, але це точно було не відьомство. 

 – Відьом не існує, – сказала вона, навіть не встигнувши подумати перед цим. На останніх словах Тесей приклав їй до рота долоню, і фраза перетворилася на незрозуміле бурмотіння. 

 – Дякую за пораду, пані, – сказав Тесей натомість. Він перехопив ящик так, що тримав його під пахвою, і потягнув Айзу за передпліччя назад – у самісінький кінець довгої, довгої черги. 

 – Ти що робиш? – зашипіла Айза, піднімаючи на Тесея очі. Той дивився на неї не найдобрішим поглядом. 

 – Це ти! Що ти знову робиш? Невже не можна бути трохи більш ввічливою до людей.

Айза вирячила на Тесея очі.

 – Ти з дуба впав? Яка ввічливість? Ми через тебе тепер тут стояти цілий день будемо! 

Тесей виглядав вже не таким впевненим, але продовжував захищатися. У самісінькому кінці черги, що просувалася повільніше, ніж слимак,  він опустив ящик на бруківку і тепер стояв, вперши руки в боки. 

 – Ми би й так тут опинилися – але після того, як ти би розсварилася із тією жінкою! 

 – А ось і ні! Ти думаєш, я не вмію сперечатися, пане білоручко? Це ти в нас ніколи черги не бачив, а я змогла би знайти для нас шлях! Але дякую. Тепер ми можемо провести чудовий день разом на цьому чудовому пекучому сонці, – Айза вищирилася на Тесея. і той підняв руки вгору і зробив крок назад. 

 – Полегше! І чого це ти стала така зла? Що сталося? 

Айза мовчала. Вона відвернулася в сторону і спостерігала за тим, як старий, що стояв перед ними у черзі, копирсався у вусі. 

 – Все гаразд. Просто не хотіла гаяти час. 

На Тесея, здавалося, її слова не подіяли. Він дивився на Айзу все уважніше – на її скуту позу, на підтиснуті губи і погляд, що блукав де завгодно, але не біля самого Тесея. 

 –... я так не думаю. Мені здається, щось трапилося, – він помовчав мить, повернув голову до тієї вулиці, звідки вони вийшли, і задумливо продовжив. – Мені здається, ти підслухала мою розмову із Аглаєм. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍