Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Після слів командира навколо швидко відновився гамір. Тільки вона з Самантою стояли непорушно.
— Я чи Робін? — запитала Аліса.
Саманта стенула плечима:
— Робін нездара. Будемо вдвох.
— Добре.
Від цього Аліса відчула значне полегшення: їй не доведеться працювати з наставником. Після випадку з посвятою вона аж ніяк не хотіла говорити з ним, дивитися йому в очі, а залишатися наодинці посеред лісу й поготів. Можливо, так вона швидше припинить про нього постійно згадувати.
— А чому рослинники не можуть просто запитати в дерев, де той кінь, щоб нам не доводилося блукати в мокрому лісі? — раптом запитав один з мало знайомих Алісі одногрупників.
Джон злегка всміхнувся, промовляючи:
— Джозеф сказав, що вони не говорять, бо налякані. Мабуть, кінь був аж занадто шумний.
Гвардійці тихо захихотіли, але той парубок стояв на своєму:
— Тоді чому не можна відправити на пошуки собак? У мого батька на фермі завжди так робили.
— У Академії немає собак.
Для Аліси це звучало, як сатиричний жарт.
— Правильно, а навіщо? У Академії, замість собак, є гвардія, — тихо пробурмотіла вона, щоб не почув Джон.
Коли Саманта взяла в Нейтера необхідні речі, вони з Алісою, не затримуючись, пішли в ліс. Кілька груп уже вийшли попереду.
Листопадовий ліс після дощу напрочуд гарний. Алісі б тут навіть сподобалося, якби з поривами вітру на голову не крапала вода, а черевики постійно не пливли по мокрому листю чи не застрягали в багнюці.
— Отже, — промовила Аліса, перебивши лісову тишу, коли вони зайшли достатньо далеко від інших людей, — ти не можеш якось використати свої сили, щоб покликати цього коня?
Саманта поглянула на неї, як на дивачку.
— Заклиначі тварин можуть взаємодіяти лише з тими тваринами, яких бачать. Від моїх сил зараз не більше користі, ніж від твоїх.
— Але ти ж можеш попросити якусь пташку провести розвідку й переказати нам, де кінь?
У її голові вже вималювався непоганий план перехвату. Однак Саманта лише засміялася.
— Боже, Алісо. Навіщо мені турбувати птахів через такі дрібниці? Їх не так і легко змусити щось робити. І взагалі, ти не думала спробувати виконати завдання справедливо?
Трохи нахмурившись, вона знизала плечима.
— Справедливо було б не відправляти першокурсників у ліс у таку погоду. А так лише час марнуємо.
Поки Саманта постійно заглядала в карту й звіряла їхній маршрут, Аліса йшла порожняком та знічев’я розмахувала руками. Її не хвилював ані кінь, ані реальна перспектива заблукати. Настрій був такий поганий, що аж добре.
— Ну гаразд, то яка в нас тактика? — повела вона, щоб розігнати нудьгу.
— По-перше, не заблукати, — відповіла Саманта й озирнулася. — Ти тут бачиш великий камінь?
Аліса й сама покрутилася довкола.
— Бачу дерева, дивний кущ і невелику купку листя. Можливо, під ними камінь, але, найімовірніше, це гриби.
— А має бути камінь, — трохи знервовано пробелькотіла Саманта, потираючи шию ззаду рукою.
— Он він, за десять метрів попереду, — байдуже кинула Аліса. — Не хвилюйся, якщо ми заблукаємо, у гвардійців з’явиться ще одне завдання.
— Взагалі не смішно.
Аліса засміялася:
— А я й не пожартувала.
Ще за кілька хвилин Саманта нарешті озвучила план:
— Гаразд, давай я буду звіряти мапу, а ти гукай коня. Крім цього намагайся шукати сліди: надкушені гриби, зламані гілки, сліди копит у багнюці.
— Купи лайна, — додала вона.
— Саме так.
— Все одно це все дивно. — Аліса скривилася, раптом наступивши в калюжу бруду, однак не стала з неї виходити: черевики й так вже брудні. Вона просто продовжила пробиратися вперед, кажучи далі: — Навіщо коню забігати так глибоко в ліс? Як думаєш, це не може бути завдання з заковикою? Типу, хто перший здогадається, що ніякого коня тут немає.
Саманта обережно обійшла калюжу боком.
— Навряд чи. Однак тварині справді немає сенсу так далеко тікати. Хіба що, його щось налякало. Можливо, гроза.
У цю мить Аліса насправді задумалася:
— Якби ти була конем і тебе щось налякало, куди б ти бігла?
— Куди очі бачать, — сказала Саманта. — А що?
— Ні, я про те: це був би страшний і темний ліс чи вже знайома дорога?
Саманта зупинилася на місці, вловлюючи її хід думок.
— Думаєш, кінь сам побіг до міста?
Аліса стенула плечима.
— А чом би й ні? Тварини не такі розумні, як люди. У них немає карт і компасів, тож вони йдуть запам’ятованими маршрутами. Кінь найкраще знає дорогу, та й слідів у лісі ніхто з охоронців під час їхнього пошуку не помітив. Інакше нам би про це сказали.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклиначка стихій, Поліна Ташань», після закриття браузера.