Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

ПІСЛЯМОВА
***минуло 5 років***
   — Мамуню, прийшла тітка Олена. — До мене бігла моя маленька донечка Злата.
   — Привіт, Маргаритко. — В кімнаті з'явилася подруга. Вона сяяла, немов новенький п'ятак.
   — О, люба, а я вже зачекалася на тебе. — Промуркотіла я, ніжно посміхнувшись. — Ти така радісна. Що сталося?
   — Де з ким познайомилася... — Загадково відказала та. — Але про мене ми ще встигнемо попліткувати. — Молода жінка підморгнула. — Як ти, як малеча? Ден не ображає? А то я йому покажу де раки зимують.
   — Я тобі вірю. — Ми обмінялися дружніми посмішками. — А якщо серйозно, то з нами все добре. Ден піклується про мене та Злату. Проте часто на роботі пропадає. Ти ж знаєш, що вони з Бодею нещодавно відкрили власну будівельну компанію? — Подруга кивнула. — Отож вони постійно заклопотані. Що там казати, якщо я власного чоловіка бачу лише пізно ввечері або рано вранці.
   — А кошмарів вже немає?
   — Ти про... — Я затнулася на пів слові.
   — Вибач, що нагадала. — Олена ніяково опустила очі.
   — Нічого, люба. Все гаразд, і я вже майже забула той жахливий день.
   В кімнату увійшла Мілана. Спочатку з'явився її округлий живіт, а потім і вона сама.
   — Кого я бачу, Оленка? — Вона посунула до нас.
   — Вже знаєш стать малюка? — Поцікавилася Олена.
   — Малюків. — Зауважила я, коли сестра мого чоловіка розмістилася поруч з нами на дивані. — Наша Міла виношує двійню.
   — Бодя, напевно, дуже радий. — З посмішкою на вустах, відказала Олена.
   — Не те слово. — Ледь не в один голос відповіли ми з Міланою.
  
***
   Це вище небес та сильніше нас — саме ця фраза вигравіювана на наших з Деном обручках.
  Вона та плід кохання — Злата, нагадують нам про силу почуттів. Це не пустий звук, а наймогутніший зв'язок — єднання наших душ і сердець.
   І зовсім не важливо, що Антон не поніс покарання за свої вчинки. Головне — ми не бачили його вже 5 років. Він зник і більше не з'являвся...
   Занурена у власні думки, я не почула кроків за спиною. І лише коли сильні руки оповили мій стан, задоволено посміхнулася.
   — Кохана, я скучив. — Прошепотів Денис, нахилившись до мого вуха.
   — Я теж.
   — Як ти себе почуваєш? — Він лагідно погладив живіт.
   — Тепер добре...

Любі читачі, історія Дениса й Рити добігла кінця. Я вдячна вам за вашу увагу до цієї книги та за те що були поруч з героями❤️
Якщо вона вам сподобалася, то залиште, будь ласка, зірочку й коментар)
Однак в мене для вас є новина...
  Зовсім скоро ми зустрінемося з героями цієї книги, але в іншій історії))
  Спойлер: Антон насправді вміє кохати)
   P.S. Я підготувала для вас маленький сюрприз, тож гортайте далі❤️❤️