Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

вусом на один бік – стало сухо, як поверне вусом на другий бік – стало сухо, він піймав її та в повозку. Ідуть далі. Перекинулася вона білкою та на дуб.

– А де ти, брате, Вернидубе?

– Ось я, брате!

– Королівна втекла.

Він як узяв одного дуба – так і вивернув, як узяв другого – так і вивернув, викорчував усю діброву, піймав її – йдуть дальше. Перекинулася вона мишею та в нору.

– А де ти, брате Вернигоро?

– Ось я, брате!

– Королівна перекинулася мишею та в нору втекла.

І він прибіг до гори, сюди-туди перекидав гору – найшов її та в повозку.

– Аж тепер я буду ваша!

Ідуть вони – розійшлися побратими, остався тільки Сученко та вона. Приїхали вони до того місця, де його брати були поховані, а королівна й каже:

– Викопуй!

Він викопав, а королівна дихнула їм в уста й ожили вони.

– Як же ми довго спали!

– Спали б ви й довше, але пора нам додому, – відказав Сученко.

І вернулися вони до короля та стали разом жити, а королівна за Сученка заміж пішла. Обвінчались вони і дотепер живуть, і хліб жують, і постолом добро возять.

Бисагочки

Жили-були два брати. Один бідний, а другий багатий. В багатого дітей не було, а зате в бідного аж семеро, одне від другого менше.

Коли впав голодний рік, не мав бідний чим годувати дітей. Каже до жінки:

– Піду на рибу, може, щось зловлю.

Узяв сіточку і пішов на річку. Нічого не ловилося, а коли хотів уже йти додому, попалась йому золота рибка.

Подумав бідняк: «Візьму її, дам свіжої води, хай би діти забавлялися, то, може, за голод забудуть».

А рибка заговорила:

– Слухай, добрий чоловіче, в тебе я помру, і нічого з твоїх думок не вийде. Краще відпусти мене, а я знаю твою біду і допоможу. Почекай лише на березі.

Здивувався чоловік, коли почув таке від риби, й відпустив її.

Попливла рибка до своєї матері і каже:

– На березі є дуже бідний чоловік, який має семеро дітей і не має чим їх прогодувати. Допоможи йому.

– Добре, – каже стара. – Бери оці бисагочки і неси йому.

Припливла рибка до берега з бисагочками і гукає:

– Витягай, добрий чоловіче.

Витяг чоловік подарунок на берег і здивувався, бо ніколи ще такого не бачив.

– Що це таке?

– Порятунок для тебе і твоїх дітей. Будуть вони вас годувати. Скажеш тільки: «Бисагочки, бисагочки, розбисагуйтеся!» Вони розкриються, а буде там і варене, і печене, і люлька закурена.

Подякував красно чоловік рибці за подарунок і пішов додому.

Посадив дітей і жінку за стіл, бисагочки на стіл виклав і говорить:

– Бисагочки, бисагочки, розбисагуйтеся!

Розкрилися вони, а там страв – яких душа забагне.

Наїлися діти досита, батько подякував рибці, й бисагочки закрилися.

Повеселіли діти, повибігали надвір, на воротах катаються і співають.

Побачив то багатий, вибіг із хати і давай сварити:

– А диви, жебраки, наїлися сего-того і зняли ґвалт, що я слухати не можу!

– Ой, стрийцю, ви ще такого смачного не їли, відколи на світі живете, як нам батько давав, – озвалися діти.

Подумав багач – може, й справді. Йде.

– Здоров, брате! Що це твої діти кажуть, ніби ти їм такого смачного їсти давав, що я не пробував, відколи на світі живу.

– І тебе пригощу, лише за жінкою йди, – пообіцяв бідний.

Зрадів багач, що даром поїсть, побіг, привів жінку, і обоє сіли за стіл.

– Бисагочки, бисагочки, розбисагуйтеся! – мовив бідняк.

В багача аж очі вилупились, як бисагочки розкрилися. Варене там і печене, ще й для гостя люлька запалена.

Обома руками хапає багач і їсть, аж за вухами тріщить. Наївся, а тоді каже:

– Знаєш що, брате, продай мені бисагочки. Дам тобі коня з возом, два мішки жита, два пшениці, корову і морг поля.

Бідняк спочатку і слухати не хотів, але багач як пришився, то вже і не відшити його.

Продав бисагочки, а через кілька днів знову йде на берег озера.

– Приплинь, приплинь до мене, золота рибко! – кличе.

Почула вона його голос і припливає до берега.

– Що бажаєш, добрий чоловіче?

– Дорога моя рибко, дай мені другі бисагочки, бо старі попсувалися.

– Добре, почекай.

Попливла рибка до матері і каже:

– Прийшов той чоловік, якому ти подарувала бисагочки, і каже, що вони попсувалися. Просить другі, ліпші.

– Добре, доню!

Запливла рибка в печеру, винесла набагато кращі, золотом оздоблені бисагочки.

Передала золота рибка бисагочки бідному, подякував він і знову прийшов додому. Посадив сім'ю за стіл, а бисагочки аж сяють золотом.

– Бисагочки, бисагочки, розбисагуйтеся! – примовив.

Як відкрилися бисагочки, то до всіх, хто був у хаті, по три маленьких чоловічки з чорними булавами вискочили і б'ють – куди попало. Батька так присіли, що він на якийсь час пам'ять втратив. А як прийшов до тями, то ледве проговорив:

– Би-би-би-сагочки, заби-бибисагуйтесь!

Поховалися чоловічки, і аж тепер побачив батько, що й дітям писки попухли.

– Ідіть на ворота, – каже їм, – і співайте ще голосніше, як тоді, коли добре малися. Як вийде стрийко, скажіть йому, що сьогодні ви ще смачніше їли, ніж учора.

Почали діти співати, багач вибіг із хати, але вже не свариться – лише питає, чому їм так весело.

– Батько ще кращі бисагочки приніс, – відповідають діти.

Прибіг багач до брата, побачив бисагочки, заздрість його заскоботала. Просить продати.

– Ей, брате, досить того, що я вже одні продав, а ці не продам, – каже бідняк.

– Тоді поміняємося. До мене гості приїжджають, а для тебе досить і старих.

Не згоджується бідняк.

– Додаю тобі до старих два морги поля, корову, повний віз пшениці та жита, ще й мішок пшона, – умовляє багач.

Нарешті дав себе бідняк умовити.

Якраз настало свято, а по краю розійшлася слава про багача, що має чудасію і не мусить ні варити, ні пекти, а може безліч гостей погостити. З'їхалися багатії з усіх-усюд на чарівні бисагочки подивитися. Сіли за столи і чекають. Багатій приносить із комори позолочені бисагочки, ставить на стіл і каже:

– Бисагочки, бисагочки, розбисагуйтеся!

Як повискакували маленькі чоловічки, як почали багачів гостити, то знявся такий лемент, що на десяте село було чути. Одному вибили око, другому зламали руку, третьому ребро, і гості ледве повтікали. Ледве спромігся господар побитий прошепотіти:

– Би-би-бисагочки, заби-би-би-сагуйтесь!

Відлежав багач кілька тижнів, але довго лежати не міг, бо злість пригнала його до молодшого брата.

– Ти обманув мене. Я ледве до пам'яті прийшов і вже навіки втратив приятелів своїх. Повертай