Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

з редиски на тарелі раптом ударила блискавка й торохнув грім; але великий чоловік вислухав Зиґмундову вимогу привітно (його прихильники сприйняли це просто-таки як анекдот) і кліпнув очима, мов орел, який терпить на жердці поруч із собою горобця.

І все ж через цю раптову напруженість, яка до кінця так і не розрядилася, Вальтер стримуватись далі вже не міг. Він відсунув свою тарілку, почервонів, як хмаринка на світанку, і з притиском заявив, що здоровій людині, якщо вона не лікар і не санітар, у божевільні робити нічого. Метр погодився і з ним, ледь помітно кивнувши головою. Зиґмунд, помітивши це й за своє життя загалом дечого навчившись, доповнив цей згідливий кивок гігієнічним зауваженням:

 — Багатенькі буржуа мають, безперечно, одну паскудну звичку: бачити у психічнохворих і злочинцях щось демонічне.

 — Тоді поясність мені нарешті, — вигукнув Вальтер, — чому всі ви намагаєтесь допомогти Кларисі зробити те, чого самі не схвалюєте й що тільки ще дужче її рознервує?!

Йому не відповіла навіть дружина. Вона зробила невдоволену міну, яка своєю відчуженістю від дійсности могла лише викликати страх; на її обличчі дві гордовито довгі лінії залягли уздовж носа вниз, а підборіддя загострилося й затверділо. Зиґмунд не відчував за собою ні права, ні обов’язку говорити за решту товариства. Тож після Вальтерового запитання запала тиша, яку по короткій хвилі порушив Майнґаст; тихо й байдуже він промовив:

 — Клариса зазнала надто глибокого потрясіння, цього не можна лишати просто так.

 — Коли? — гучно спитав Вальтер.

 — Недавно. Увечері біля вікна.

Вальтер зблід, тому що був єдиний, хто довідався про це аж тепер, адже Майнґастові й навіть братові Клариса свою таємницю вочевидь уже довірила. «Але така вже вона!» — подумав Вальтер.

І хоч це ще нічого такого й не означало, у нього раптом склалося враження — ніби через отой таріль з городиною — що всі вони на років десять молодші. То був час, коли Майнґаст, ще колишній, до перевтілення, поїхав, і Клариса зробила вибір на користь Вальтера. Згодом вона зізналася йому, що Майнґаст тоді, хоч від неї вже й відмовився, іноді її все ж таки ще цілував і торкався. Цей спогад нагадував розгойдування на гойдалці. Усе вище й вище злітав Вальтер, і все в нього тоді виходило, хоч траплялися й глибокі падіння. І тоді Клариса теж, коли поблизу був Майнґаст, не могла розмовляти з Вальтером; йому часто доводилося дізнаватися від людей, про що вона думала й що робила. Поруч із ним вона застигала. «Коли ти торкаєшся мене, я вся застигаю! — казала вона йому. — Тіло моє враз поважніє, це зовсім не так, як із Майнґастом!» А коли він поцілував її вперше, вона сказала йому: «Я обіцяла мамі ніколи цього не робити!» Хоча згодом зізналася, що в ту пору Майнґаст за столом потай завжди торкався ногами її ніг. Ось як впливав на неї Вальтер! Багатство її внутрішнього розвитку, викликане в ній до життя ним, не давало їй триматися невимушено, — так це пояснював собі він.

І на гадку йому спали листи, якими він тоді обмінювався з Кларисою. Він і тепер вважав, що не легко знайти що-небудь таке саме пристрасне й самобутнє, як вони вдвох, навіть якщо перешукати всю літературу. У ту бурхливу пору він карав Кларису тим, що втікав із дому, коли вона дозволяла Майнґастові бути з нею, а потім писав їй листа; і вона писала йому листа, в якому запевняла його в своїй вірності й щиро зізнавалася, що Майнґаст знов поцілував її крізь панчоху в коліно. Вальтер хотів тоді видати ті листи окремою книжкою, та ще й тепер іноді подумував про те, що коли-небудь свій намір усе ж таки здійснить. Але досі з цього, на жаль, нічого не вийшло, крім одного непорозуміння з Кларисиною вихователькою, яке сталося на самому початку й спричинило до серйозних наслідків. Річ у тім, що якось Вальтер тій жінці сказав: «Ось побачите, скоро я все виправлю!» Він мав на увазі своє, мріючи про великий успіх, яким в очах сім’ї його виправдає публікація «листів», зробивши його знаменитим; адже, по суті кажучи, між ним і Кларисою багато чого було тоді не так, як мало б бути. Але Кларисина вихователька — сімейна спадщина, яка дістала свій виділ під тим почесним приводом, що виконуватиме роль такої собі тимчасової матері, — зрозуміла це не так, по-своєму, і внаслідок цього в сім’ї невдовзі поширилася чутка, нібито Вальтер має намір зробити щось таке, що дасть йому право просити Кларисиної руки; і коли це припущення одного разу пролунало вголос, виникли досить своєрідні радощі й неминучі обов’язки. Життєві реальності прокинулися, сказати б, зненацька. Вальтерів батько заявив, що більше не дбатиме про сина, якщо той не зароблятиме бодай трохи сам; а майбутній тесть Вальтера запросив його до себе в майстерню й завів мову про труднощі й розчарування, які можуть чекати людину в чистому, можна навіть сказати, святому мистецтві, байдуже в якому саме — у малярстві, музиці чи поезії; зрештою й самих Вальтера з Кларисою почала лоскотати думка, що раптом постала реальністю, про самостійне домашнє вогнище, дітей та офіційну спільну спальню. І ця думка була, мов ото подряпина на тілі, яка ніяк не хоче заживати, бо її раз у раз мимоволі розчухуєш. Сталося так, що за кілька тижнів після своєї необачної заяви Вальтер і справді заручився з Кларисою, і це обох неабияк ощасливило, хоч і дуже схвилювало, бо тепер почалися пошуки постійного місця в житті, з якими на людину звалюються всі труднощі Європи з тієї причини, що роботу, яку шукав Вальтер, хапаючись то за одне, то за інше, визначала не лише платня, а й шість її зворотних впливів — на Кларису, на нього, на еротику, на поезію, на музику й на живопис. Із коловерті проблем, які почалися від тієї хвилини, коли він так необачно розбалакався при тій старій мадемуазелі, вони вибралися, по суті, аж недавно, коли він знайшов місце у відомстві з питань охорони пам’ятників і поселився з Кларисою в цьому скромному будинку, де тепер усе мала вирішити доля.

І в глибині душі Вальтер тримався думки, що було б досить непогано, якби доля нарешті вгамувалася; щоправда, завершилося б тоді не зовсім так, як мріялось на початку, але ж яблука, коли достигають, падають із дерева теж не вгору, а на землю.

Так розмірковував Вальтер, а тим часом по другий