Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

же у видінні тому прощення просив, і сказав до нього преподобний: «Прощення отримаєш, але сидіти маєш тут три дні». І збудився зі сну Василій, нікого ж не Побачивши ані лодії на березі не знайшовши, просидів, плачучи, поки три дні минуло. Тоді купці якісь повз острів той пливли, взяли його звідти і до монастиря привезли. Каявся зі сльозами, визнавав гріх свій і про явлення преподобних розповідав. У той час рибалки монастирські ловили рибу за морем, на ріці Умбі, на відстані від острова Соловецького за п'ятсот верст, був же у них начальник — старець Фотій. Йому явилися уві сні преподобні обидва, і сказав святий Зосима до Фотія: «Ось привезли вам лодію, щоб ловити рибу, ми довідалися, що потребуєте ще лодії, але пильнуйте, аби нічого не втратилося з того, що в ній, а все цілим до монастиря допровадьте». Фотій же, збудившися, розповів бачене иншим рибалкам, і пішли до берега, знайшли лодію нову і в ній багато монастирських речей, які потім привезли в монастир і про явлення преподобних сповістили.

Чоловік один на ім'я Теодор, який на примор'ї жив при ріці Сумі, розповідав таке: «Трапилося мені пливти морем з товаром, і раптом піднялася буря велика в морі. Ми ж, спутивши якорі, стали, і були в біді великій, кидали нас і морили хвилі, і молилися ми до Бога й преподобних отців Зосиму та Саватія прикликали на допомогу. Тоді я всередину лодії увійшов, задрімав і бачив двох старців святоліпних, які на лодії стояли і до стернового казали: «Оберни лодію до вітру носом». І зразу збудився і прибіг до тих, що виливали воду з лодії, з них же також один стомився і задрімав — він зразу скочив, почав розповідати мені, кажучи: «Двох старців бачив у лодії в цю годину, які розмовляли між собою, один до одного казав: «Постережи, брате, лодію цю, я ж спішу на Соловки до обідні». Ми ж, те чувши, дивувалися і зраділи вельми, здобули надію на врятування з біди. І зразу припинилася буря, і тиша настала, ми ж вирушили в путь свою добре, дякуючи Богові та Його угодникам». Старець Филимон розповідав, кажучи: «Коли жив я в пустелі у відлюдництві, прийшла якось скорбота велика від диявольської дії. Причина ж скорботи була така. Один із братів поклав у мене на збереження гроші свої, дванадцять гривень. І через якийсь час, невідомо як, те загинуло, й образився брат той, і я через те сумував і перебував у скорботі тій днів кілька. Якось після того, як відспівав я своє правило, сидів і трохи задрімав — увійшли в келію мою два старці, і сказав я до них: «Чому без молитви увійшли?» Вони ж сказали: «Ми помолилися, хіба ти не чув?» І сказав я їм: «Сідайте, пани мої». І знову сказав: «Хто ви? Не нашого монастиря старці, не знаю-бо вас». І сказав один: «Я називаюся Зосима, а другий цей — Саватій. Не сумуй же, брате, через втрачені речі, бо знайдуться». Сказали й инше на втіху душі моїй і невидимі стали обидва, я ж, збудившись, нікого не побачив. І легшою стала моя мені скорбота, і відчув у собі радість. Тоді й втрачені гроші знайшлися на своєму місці, й утішився я і брат той, і віддали хвалу Богові і преподобним отцям нашим Зосимі й Саватію. Ті й инших багато чудес від преподобних тих отців, начальників соловецьких, діялося, про них же просторо написано у Великій Мінеї-Четьї, ми ж тут коротко виклали, скільки достатньо для нашої користи і для прославлення угодників Божих, для слави і хвали Господа нашого Ісуса Христа, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

Місяця квітня на 18-й день

Пам'ять преподобного отця нашого Йоана, учня святого Григорія Декаполіта

Декаполітський край двоякий колись був. Перший — поблизу Галилеї в Палестині, його згадує святий євангелист Матей: "Після нього, — каже, — ішло багато людей з Галилеї і Декаполя». Другий же — пізніший, малий якийсь край в землі Ісаврійській так названий був — Декаполь. І з того другого, ісаврійського, Декаполя був преподобний Григорій — учитель цього преподобного Йоана, якого ж нині пам'ять. Зненавидівши світ цей з юности і Христа полюбивши, Йоан святий пішов до вищезгаданого учителя свого Григорія Декаполіта і від нього в чернечий чин був пострижений, і перебував з ним, подвизаючись і у всьому Богові догоджаючи. І такого досягнув смирення й послуху і до всякого доброго діла старання, що й сам учитель його, святий Григорій, радів за нього і славив Бога. Коли ж злочестивий цар Лев Вірменин єресь іконоборну обновив і гоніння підняв на Церкву Христову, Йоан цей преподобний при учителеві своєму Григорію святому у Візантію прийшов, разом зі святим Йосифом Піснеписцем. І, минаючи град, укріплював правовірних, аби стояли в благочесному ісповіданні непохитно. Тоді йосиф до Риму відісланий був, його ж не досягнув: потрапив у руки єретиків і на Криті затриманий був в ув'язненні. А преподобний Григорій Декаполіт, після того як був відісланий Йосиф, переставився. Йоан же преподобний у Візантії залишився, у звичних йому подвизався трудах, не лише про своє, але й про инших дбав спасення. І через декілька років, коли блаженного Йосифа з пут звільнили і він до Візантії повернувся, преподобний цей Йоан відійшов до Господа, аби прийняти відплату за труди свої. І похований був руками Йосифа при гробі Григорія, батька свого, тоді й на инше місце був перенесений, про що в житії святого Йосифа Піснеписця написано так: «Коли увійшов, — каже, — у град Йосиф, не знайшов серед живих любого отця свого Григорія Декаполіта: вже-бо до Господа відійшов. Лише бачив учня його — Йоана блаженного, і плакав багато за отцем Григорієм, що не сподобився знову бачити його живим, і перебував при гробі його з отцем Йоаном. Але невдовзі і Йоан до Господа відійшов, і поховав його Йосиф поблизу Григорія святого. Тоді Йосиф преподобний на инше переселився місце, недалеко від церкви святого Йоана Золотоустого, де збудував церкву в ім'я святителя Христового Миколая і переніс туди мощі обох отців — Григорія та Йоана.

У Пролозі і в Місяцесловах написано, наче цей преподобний Йоан, учень святого Григорія Декаполіта, після переставлення учителя свого відійшов у святі місця (до Єрусалиму), у Лаврі святого Харитона подвизався і спочив у Господі. Але те належить більше завтрашньому преподобному Иоанові — старої Лаври, тобто Харитонової, у