Читати книгу - "Житія Святих - Квітень, Данило Туптало"

ній же колись, як ще у своїй цілості квітувала, подвизався той святий Йоан. Після нього ж багато років пізніше жив цей нинішній Йоан преподобний, у царство Лева Вірменина-іконоборця, коли не було вже Лаври Харитонової в Палестині, — її зруйнували цілком агаряни за царювання Константина та Ірини, які багато років перед Левом Вірменином правили. Про зруйнування те згадуємо у 20-ий день місяця березня, у стражданні преподобних отців, в обителі преподобного Сави вбитих, де ж написано, що в той час і преславну святого Харитона обитель зруйновано зовсім, і вже ніколи вона не відновилася, а цілком занепала. Звідси ж зрозуміло, що цей, нинішній, преподобний Йоан, який пізніше жив, міг у тій зовсім зруйнованій і занепалій Харитоновій обителі перебувати і в ній спочити смертно. До того ж написано в житії преподобного Иосифа Піснеписця, наче він поховав руками своїми у Візантії святого того, якого нині вшановуємо, Йоана й на инше місце переніс, недалеко звідти.

У той самий день пам'ять святого отця Косми, єпископа Халкедонського

Святий Косма, святитель й ісповідник Христовий, був із Константинограда. Змолоду ж Христа полюбивши, покинув світ цей суєтний і в чернечий чин постригся. Постом та иншими ділами добрими себе очистив, зробився обителлю Святого Духа — і поставлений був єпископом у Халкедоні в час злочестивих іконоборців. І багато подвигів показав, борючись за православну віру. Примушували ж його єретичні царі, аби відрікся поклоніння святим іконам, — і не дав себе переконати. Через те вигнання поніс і багато напастей витерпів. І знову прикликали його і примушували приєднатися до єресі їхньої. Не захотів послухати, у незліченні був кинений скорботи і разом із преподобним Авксентієм подвизався. Спокушали ж і морили його зловірні та окаянні іконоборці так, що помер і до Господа перейшов.

Цього преподобного Авксентія, який зі святим Космою, єпископом Халкедонським, подвизався, не вважай за того Авксентія преподобного, який був у часи четвертого Вселенського в Халкедоні Собору, а пам'ять його 19-го лютого вшановуємо. Але це инший Авксентій, який більш ніж через триста років після цього Авксентія жив. Не знаходимо ж цього, нині згадуваного, Авксентія в Місяцесловах і в Пролозі на окремій якійсь даті, а лише в цей день — зі святим Космою.

У той самий день пам'ять святих мучеників Віктора, Зотика, Зенона, Акиндина і Северіяна

У той час, коли Диоклитіян, злочестивий цар, велике й страшне гоніння та муки підняв на християн, взяли святого багатостраждального цього Георгія і мучили сильно. І робив чуда преславні, які бачивши, багато хто в Христа повірив. І зразу ті, що увірували, були мучені руками нечестивих: одних у в'язницю висилали, инших вогнем палили, инших же мечем тяли. З них же й ці святі мученики були: Віктор, Зотик, Зенон, Акиндин і Северіян. Вони, побачивши, що святий Георгій, прив'язаний до колеса, зовсім не зазнав шкоди, увірували в Господа нашого Ісуса Христа — і зразу їм мечем голови стяли.

У той самий день страждання святого новомученика Йоана, який у Константинополі від магометян постраждав

Батьківщиною цього блаженного Йоана був грецький край, що називався Єпір, град Йоанія. Так звався, бо колись був престольним — давнього царя еллінського Пира. Батьки Йоанові — християни благочестиві. Осиротівши з юних літ, прийшов він до Царгорода, шукаючи, аби з труду рук своїх мати для життя потрібне. І здобув на торжищі між иншими ремісниками й торговцями собі місце. І так ремеслом своїм і купецтвом годувався, маючи досить собі на потребу: Бог допомагав йому в ділах його за добродійне його життя, бо цнотливий був юнак, боявся Бога і Його заповідей дотримувався. Прозвали його царгородці Єпіротою, бо з Єпіру походив. У той час Царгородом володіли вже агаряни, що мали Магометову віру, в їхнє нечестя багато християн зманилося. І серед тих, які на торжищах у крамничках своїх сиділи, купців і крамарів багато було таких, що християнами спершу були, а потім у Магометове перемінилися зловір'я і з'єдналися з агарянами. Між такими блаженному Йоанові, справжньому християнинові, трапилося мати крамничку свою, і звідусіль навколо нього були сусіди-апостати, що Христа відреклися й до Магомета приєдналися. З ними ж Йоан часто сперечався відкрито, викриваючи відступництво їхнє. Був-бо юнак розумний і в словах відважний, промовляв за істину без страху. І почали вони його ненавидіти вельми: і тому, що викривав і безчестив їх часто, і тому, що бачили, як добре йшло в нього діло, бо все примножувалося в його руках. І заздрили на те, і думали, яку б на нього знайти провину, щоб згубити його. Розумів же блаженний Йоан Єпірота, що зло вони задумали, та не боявся їх, а ще більше забажав усією душею постраждати за істину Христову. І пішов до протопресвітера Константинопольської церкви, духовного свого батька, у день Великої п'ятниці. Висповідався із прогрішень своїх і розповів наставникові про ворожість сусідів своїх, що зло мають на нього і страти на нього шукають. І про своє бажання постраждати за Христа сповістив йому і шукав від нього корисної поради. Протопресвітер, бачачи його, юного літами, не радив віддаватися на муки: «Вважай собі, — казав, —

О дитино, щоб не від диявола вкладався тобі помисел цей, звик-бо він багатьом вкладати такий помисел, до мучеництва спонукаючи, аби пізніше їх, знеможених, коли мук не витерплять і відпадуть, цілому світові віддати на зневагу і сміх, — що, почавши, не докінчили, до кінця не витерпіли». Тоді сказав юнак: «Покладаюся на Христа мого, що не передасть мене на сміх ворогам моїм, але більше укріпить мене, щоб переміг я ворожу силу». Протопресвітер же сказав: «Дитино, написано: «Дух бадьорий, а тіло немічне». А така річ, якої ти бажаєш, потребує великого приготування — ненастанного посту й молитов. Коли ними від усіх гріховних вад очистишся, сам Бог подасть тобі звістку, що маєш робити: у чистих-бо душах Бог звик оселятися. Пам'ятай собі, любий, і йди з миром, я ж Бога молю, аби тебе від усіх ворогів вберіг і переможцем торжествуючим над ними зробив». Те мовивши, відпустив юнака з миром. Наступного дня прийшов знову до того духовного отця свого Йоан блаженний, лицем світлий і радісний душею, і сказав йому: «Чесний отче, цієї ночі в сонному видінні бачив я себе серед полум'я — неопалимого, веселого і ликуючого, як же колись три юнаки у вавилонській печі. Тому сподіваюся, що, допомогою Вишнього, діло, яке я задумав, у добрий кінець прийде. Прошу ж тебе, чесний