Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

– Звикай, – і пожав плечима. – Так, тримай каву і свою порцію омлету. Вибачай, але нічого іншого я готувати не вмію.

Дивилася на нього і не могла повірити, що це дійсно той самий Гордич. Невже у цьому твердолобому похмурому чоловіку завжди всередині жило таке неймовірне альтер его? Важко повірити, але факти – є фактами.

– Дякую, тоді обід з мене, – сказала, згадуючи, що в мене виходить приготувати найкраще. І, як завжди в таких випадках, навіть нічого одразу на думку не спадало.

– Тож, повернемося до твоїх сумнівів. Що там тебе ще їсть зсередини?

– Ну, гаразд, – хоче почути, про що я думаю – нехай так. – По-перше, ми майже місяць не говорили, а до цього – тільки те й робили, що сварилися. По-друге, ми майже нічого один про одного не знаємо. По-третє, у нас взагалі угода, що в компанії має залишитися хтось один, – і тут подумала, що не одному ж йому з мене знущатися. Я теж трохи хочу. – Чекай… А що з тепер з нею робити? Формально, ти вчора знову програв... – говорити намагалася так спокійнісінько, хоча сама ледь стримувала сміх.

– Хочеш, щоб я пішов? Дійсно? – настільки серйозно спитав в мене, що аж ніяково стало.

Ем... Я очікувала, що він по-іншому відреагує.

– А якщо скажу “так”, ти просто підеш? – відповіла, а потім присунулася до нього ближче і поклала голову на плече, щоб він нарешті зрозумів, що я просто жартую. І він справді одразу після цього жесту розслабився, а через секунд тридцять взагалі взяв і пересадив мене до себе на коліна.

– Дуже смішно, – пробурмотів. – І знаєш, навіть якби ти це серйозно заявила, що я маю піти, то просто змусив би тебе надати юридично завірений договір, якого в тебе, звісно, немає. Тож тобі від мене не позбавитися, змирись.

– Я вже тобі казала, що ти підлий? – відповіла, посміхаючись.

– Ага. А я казав, що завжди знаю, коли варто згадати правила гри, – весело повторив фразу, що говорив мені декількома днями раніше. – А на рахунок всього іншого, що ти сказала – я вважаю, що не варто зациклюватися на цьому. Я не звик відмовлятися від того, що приносить мені задоволення, думаю, ти теж. Навіщо все псувати зайвими роздумами? Нехай все йде, як і йде.

– Тобто ти пропонуєш просто ні про що не думати? – відсторонилася, щоб подивитися на нього. – А далі як? Що на нас чекає?

– Що ти хочеш почути, Ніко? – відповів трохи роздратовано, нагадавши мені себе у звичному стані. – Я не знаю, задоволена? Останні дні я роблю багато речей, яких раніше від себе ніколи не очікував, а що буде завтра – й гадки не маю. Тож, моя відповідь – так. Пропоную просто поки ні про що не думати.

Не скажу, що мені сподобалася ця відповідь, але все ж вирішила, що поки це дійсно найкращий варіант.

– Отже, не думаємо, – сказала, а потім сама потягнулася, щоб його поцілувати.

– Ось це вже мені більше подобається, – задоволено проговорив мені в губи.

Що ж... Будемо уявляти, що ми у своєму вигаданому світі, а коли реальність про себе нагадає – тоді й повернемося до цієї теми. Так би мовити, вирішуватимемо проблеми у міру їх появи.