Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

слабкістю. Римський престиж на Сході під загрозою, Веспасіанова обережність межує з боягузтвом.

Дама Ценіс слухала статечно й несхвально:

— Чого ви, власне, хочете, Тите? Чи ви справді такий дурний, чи удаєте такого?

Тит відповів запально, що дамі Ценіс не можна ставити за провину цю сумну обрахованість, від якої не можна вимагати розуміння солдатської гідності. Веспасіан масивно підійшов до свого сина.

— Але від тебе, мій хлопче, я вимагаю, щоб ти якнайшвидше перепросив Ценіс.

Ценіс залишалася спокійною.

— Він не помиляється, я маю мало почуття для гідності. Гідність у молоді завжди популярніша, ніж розум. Але це він повинен, власне, зрозуміти, що тільки йолоп у такій ситуації віддасть свою армію.

Веспасіан спитав:

— Тебе в Тиверії нацькували, хлопче? Один після одного. Мені тільки шістдесят. Десять років тобі доведеться ще потерпіти.

Коли Тит вийшов, Ценіс обурено заговорила проти тиверійської наволочі. Звісно, це ті юдеї стоять за Титом. Скритний, пролазливий цар, бундючна, як пава, принцеса, брудний, моторошний Йосиф. Веспасіан зробить краще, коли всю цю східну наволоч виставить із гри, по-римському та прямо вестиме переговори з Муціаном.

Маршал слухав її уважно. Потім сказав:

— Ти розумна й рішуча дама, стара дійнице. Але для Сходу ти не маєш відповідного органа. На цьому Сході без грошей і хитрості моїх юдеїв я не просунуся далі. На цьому Сході найкривіші шляхи — найпряміші.

Надійшло повідомлення, що Північна армія проголосила цезарем свого вождя Вітеллія. Отона скинули, сенат і народ римський визнали Вітеллія як нового цезаря. Напружено дивився світ на Схід, і новий володар, гультяйний і флегматичний, здригався, як тільки називали східних ватажків. Але Веспасіан робив так, наче нічого не бачив. Спокійно, без вагання, він відібрав у своїх леґіонів присягу новому цезареві, і вагаючись, незадоволено пішли за його прикладом губернатор Тиберій Александр у Єгипті та губернатор Муціан у Сирії. З усіх сторін тиснули на Веспасіана. Але він удавав, що нічого не розуміє, в кожному слові залишався лояльним. Західний цезар, аби забезпечити себе, мусив ввести до столиці сильні відділи війська, чотири леґіони з Нижнього Рейна, два майнські, а до того ще сорок шість допоміжних полків. Веспасіан прижмурив очі, вичікував. Він був добрий воїн, він знав, що з сотнею тисяч деморалізованих професійних солдатів не дуже добре можна було ужитися в такому місті, як Рим. Ці солдати, що зробили Вітеллія цезарем, ждали нагороди. Грошей там було мало, та й самими грошима, Веспасіан же знав настрій армії, вони теж не задовольняться. Вони мали позад себе напружену службу в Германії, тепер вони були в Римі, тепер розраховували на короткий час служби і вищу плату столичної гвардії. Двадцять тисяч осіб, коли до того дійде, Вітеллій може залишити в римському гарнізоні, але що він буде робити з іншими? У східних арміях випливали чимраз певніші чутки, що Вітеллій хоче, на подяку за їхні старання, перевести ті команди на прекрасний, теплий Схід. Східні леґіони вже під час присяги новому володареві дуже ріденько кричали приписані вітальні вигуки: тепер вони одверто показували своє роздратування. Проводили збори, лаялися, погрожували; хай тільки спробують транспортувати їх до суворої Германії або клятої Англії. Володарі Сходу слухали це задоволено. Коли їхні офіцери натискали на них, бажаючи довідатися, наскільки правдиві чутки про перегрупування армії, вони мовчали, з багатозначним жалем знизували плечима. А з Риму надходили дедалі невтішніші вісті. Фінанси були в страшенно безладному стані, господарське життя завмирало, по всій Італії, навіть і в самій столиці, все руйнувалося, новий, погано організований двір був розпущений, гультяйний, марнотратний, виникала гроза, що імперія переведеться на пси. Обурення на Сході зростало. Тиберій Александр, цар Агріппа підсилювали його грошима та чутками. По всій широкій країні від Ніла до Єфрата лунало знову пророцтво про Веспасіана; дивне провіщення, яке полонений юдейський генерал Йосиф бен-Маттіас сказав маршалові при свідках, було у всіх на устах: «Рятівник вийде з Юдеї». Коли Йосиф, все ще в кайданах, ішов вулицями Галилеї, його оточувала глибока пошана та боязкі шепоти.

Чарівно ясне та чудове було цієї весни повітря на березі Юдейського моря. Веспасіан дивився своїми ясними, сірими очима на іскристе море, вичікував, ждав. Він ставав дедалі мовчазніший у цей час, його тверде лице стало ще твердішим, владнішим, міцний тулуб потугішав, увесь чоловік виріс. Він пильно вивчав депеші з Риму. Колотнеча в усій державі, фінанси зруйновані, армія розпущена, громадської безпеки як не бувало. Рятівник має вийти а Юдеї. Але Веспасіан стискав довгі губи, брав себе в руки. Справа мусить вистигнути, він не буде заважати її розвиткові.

Ценіс ходила навкруг широкого чоловіка, оглядала його. Ніколи досі не мав він таємниць від неї; тепер був скритний, незрозумілий. Вона була безпорадна і любила його дуже. Написала незграбного, чисто по-жіночому заклопотаного листа до Муціана. Вся ж Італія жде того, що східна армія виступить, щоб урятувати батьківщину. Але Веспасіан не робить нічого, не каже й слова, не рухається. В Італії вона безумовно зуміла б побороти цю дивну флегму; а в цій проклятій, моторошній Юдеї жодна людина не дасть собі ради. Вона настійливо просить Муціана, як римлянка римлянина, своїм розумним та енергійним способом розворушити Веспасіана.

Цей лист був написаний наприкінці травня. На початку червня Муціан прибув до Цезарії. Він теж ураз відзначив, як змінився Веспасіан. Зі заздрісною, збентеженою пошаною він бачив, як цей чоловік ставав тим більшим, чим дужче наближалися до нього великі події. Не без здивування глузував він із його твердості, ваги, ширини.

— Ви маєте філософію, мій друже, — сказав він. — Але я настійливо прошу вас — не філософуйте занадто довго.

Він тикав своєю палицею в невидимого супротивника.

Йому кортіло порушити інтригами зухвалий спокій маршала. Стара заздрість гризла його. Але тепер було вже пізно. Тепер армія присягала іншому, тепер він міг тільки марширувати в тіні іншого. Він знав це, брав себе в руки, підганяв іншого. Дбав, щоб чутки про виступ сирійських і розташованих у Юдеї леґіонів проти західних ставали густіші. Вже називали певні терміни. На початку липня військо мало вирушити.

В середині червня Агріппа з’явився до Веспасіана. Він знову побував у Александрії, у свого друга й родича Тиберія Александра. Увесь Схід, заявив він маршалові, повстає проти Вітеллія. Вражені дикими вістями з Риму, Єгипет та обидві Азії ждуть у буйній, пристрасній напрузі, що благословенний богом рятівник візьметься нарешті до діла. Веспасіан не відповів нічого, дивився на Агріппу, уперто мовчав. Тоді Агріппа став говорити, незвично енергійно: є мужі, що мають тверду волю іти за