Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
По характеру (та й частково по зовнішності) Ольга була подібна до Мотрі Довбишевої, та з першого погляду це тяжко сказати. Уся статурна, зі зміїним, ні злим ні добрим поглядом, вона зовсім не приваблювала Віктора. Пустий погляд міг означати лиш, що їй хочеться владарювати над мужчиною у всьому. Навіть увійшовши на кухню, на очах Ольги не виявилось жодної нотки якоїсь неприязні чи то пак люті, котру вона, між іншим, так ревно виливала у «Вайбері» Віктора.
Ольга озирнула їдальню, щоб побачити, чи все стоїть на своїх місцях, чи нічого не подряпано або зламано. Тоді вона помітила Оксану. Виставивши руки в боки, Ольга кинула на неї холодний погляд, повний однак невдоволення; це підтверджувала піднята права брова.
– Хто це? – спитала вона у Віктора.
– Це моя сестра.
– Сестра? А я тобі не казала, що без мого попередження сюди не можна заселяти людей?
– Казали, – відповів Віктор.
До Ольги ззаду підійшла Ірина, котра з того часу, як увійшла хазяйка, стояла, як вкопана.
– Добридень, – проказала стара. Вона не менш боялась Ольги, бо їй також доведеться сплачувати оренду вже через кілька днів.
– А ви чого тут? – поцікавилась Ольга. Повернувши голову до Віктора, вона спитала: – Це що відбувається? Ти вирішив сюди всіх поселити?
– Таж хіба ви не бачите, що він інвалід? – попитала Ірина.
– Бачу. Та орендну плату я маю отримувати по закону.
– Ірино! – в свою чергу вигукнув Віктор. – Я ж вам, блядь, казав за інваліда!
– Ти про що? – поцікавилась Ольга.
– Про те, що я не інвалід!
– Ну так що ти сидиш? Вставай, чи ти не бачиш, що хазяйка квартири прийшла?
– Не хочу я вставати.
– Та ти інвалід! Щоб ти знав: мені тебе зовсім не жаль. Заслужив. Тепер ганяти не будеш, – мовила Ольга.
– І ти знаєш?
– Про те, що ти розбився, знає як не весь Київ, то весь район. І про сестру твою… Що то за сестра, в якої інфаркт стався? Оця, що біля тебе?
Віктор промовчав. Тільки Оксана від непорозуміння питально позирала на брата. Вона спитала в нього про сестру, про інфаркт, й він усе їй пояснив. Проте хазяйка все одно нічого не тямила.
– Нащо ти прикрився Іриною, як сестрою? Для чого? – посміхалась вона.
– Двоюрідною сестрою. Прикрився для того, щоб Ірина стала моєю доглядачкою.
– Ох, ти такий ідіот... Чому ти мені про це не писав?
– Бо розбив свій телефон!
– Ну а з телефона Ірини?.. – Віктор на це не відповідав. – Чому мовчиш, сука?
– Я не сука, – люто промовив Віктор. – І не інвалід.
– А хто тоді? Як не інвалід, то нащо тобі доглядачка?
– Сука – це колега мій, з агенства. Це він мої десять тисяч пропив, ті що на оренду. Щоб здох, тварюка.
– Це ти мені пропонуєш до нього йти, та випрошувати гроші? Я ще гроші в людей не виманювала! – Ольга сіла поряд Віктора, за стіл, та нахилилась до нього. – Значить слухай мене. За цей місяць податки за тебе не платитиму. Хоч померзни тут. Мені потрібні гроші. Я не збільшую плату за оренду, і ти повинен мені дуже дякувати за це. Та якщо десять тисяч не буде в мене, то ти, разом із своєю коляскою, вимітаєшся з квартири. Зрозумів?
– Скільки в мене є часу? – вже з останніх сил говорив Віктор.
– Значить, я ставлю тобі ультиматум. Даю тобі два дні, щоб ти знайшов гроші.
– Та як я буду працювати, якщо я не можу ходити?
– Ти ж кажеш, що ти не інвалід. Але на такий випадок, працюй в Інтернеті. Постав на казино, чи в лотерею. Але от що, з квартири – ні ногою!
– Це як? – злякався Віктор.
– Я забираю ключі від квартири, та замикаю двері, щоб ти не побіг звідси, вкравши ще щось. Ірино, обирайте самі, чи будете залишатись тут на два дні, чи ні. І ти теж, –мовила вона до Оксани.
Ірина стала вагатись, міркувати. З однієї сторони, вона залишалась в нього на ніч вже не один раз, та продукти, котрі вона готувала для Віктора, брала зі своєї квартири. Тепер в тому була справа, що навіть якщо вона домовиться з Ольгою, щоб перенести її продукти до житла Віктора, то вони однаково зіпсуються, тому що холодильник не працюватиме через несплату податків. Ось все, що вона тоді зуміла сказати:
– Та ви не маєте права! А якщо погано комусь стане, то як? Двері виламувати?
– Хоч виламуйте двері, однаково заплатите потім за них, – спокійнісінько мовила Ольга.
– Ти сука! – вигукнув Віктор, коли та вже попрямувала до виходу. – Я подам на тебе в суд! Ти закриваєш людей в квартирі, хоча тут є…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сироти долі, Olexander Sakal», після закриття браузера.