Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

—Мені дуже прикро, що так сталося. Тепер потрібно знайти твого істинного, він зможе звільнити твою душу. Ти зможеш знайти спокій. Стати повноцінною людиною ти не зможеш, але проживеш довге, щасливе життя, як людина. Зможеш народити дитину, — Мерлін заспокійливо гладив плече дівчини, злегка притискаючи її до себе.

—Виходить, мені треба якнайшвидше знайти його, — впевнено сказала вона, витираючи сльози. Востаннє глянувши на камінь, вона вийшла з приміщення, а хлопці лишилися там.

—Шкода її, — сумно сказав Михайло.

—Мені теж, але хто приклав до цього руку? — Мерлін глянув на Михайла.

—Хто – хто? Хтось з демонів вирішив зробити пакость, от тепер пожинаємо плоди. Якщо вона колись потрапить, не важливо по якій причині в пекло — ой, боюсь всі чорти поховаються в закутки, які тільки є, аби якнайдалі заховатись від неї. Ох, і дасть вона їм праси.

—Якщо це дійсно колись станеться — співчуваю я їм. Згадуючи як вона спопелила демона, — почав реготати Михайло.

—А я їм, ні. Останнім часом вони надто сміливі стали й частіше помічаю серед живих одержимих людей. Це поганий знак, — насупилась жінка.

—То можливо поговорити з ним?

—Обійдеться! — відрізала вона. — Він й сам напевно про це знає. Якщо так буде й далі продовжуватись — буду бунт.

—Бунт демонів? Вони можуть якось проникнути сюди? — насторожено звернувся до неї Мерлін.

—Не впевнена, та якщо знайдеться якась відьма, що захоче зазирнути в потойбіччі, вони будуть її чекати й у слушний момент можуть й проникнути в цей світ.

—Цього не можна допустити! — напружився Михайло.

—Знаю, але тут я безсильна. Це не моя справа.

—Але ж…

—Мерліне! Годі! Не панікуй завчасно! Будемо діяти по ситуації. Ходімо, нам нема чого тут робити. Вона вже все знає. Одна надія тільки на неї. Дуже скоро вона дізнається хто він і потрібно буде лише дочекатися ритуалу і тоді вона стане вільною, - жінка полегшено здихнула й вийшла з кам’яної кімнати. Двоє чоловіків пішли слідом за нею.

Щойно двері зачинилися, посеред кімнати з'явився силует хлопця. Він був високим, підтягнутим. З виразними карами очима та м'якою посмішкою. Довге м'яке темне волосся. Прямий ніс, тонкі губи, високі вилиці. Його погляд як магніт притягував. Він був у чорних джинсах, білій футболці та сорочці в клітинку синього кольору. Чорна кепка, такого ж кольору рюкзак, закинутий на плече, білі кеди та темні окуляри, він впевнено йшов уперед. Спалах й образ зник.

***

Чорний мікроавтобус під'їхав до входу. З машини по черзі почали виходити семеро хлопців. Журналісти вже були на місці та почали фотографувати їх. Вони позували для фото, а за хвилину увійшли до будинку.

Хлопці пройшли до великого холу, в якому були вже гості. Вони почали шукати господарку будинку очима, але так і не знайшли її. Один із хлопців, найстарший із них, підійшов до сходів, що розташовувалися посеред холу. На висоті півтора метра сходи розходилися в різні боки: праворуч і ліворуч. Піднявшись на кілька сходинок угору, хлопці повернули праворуч, піднялися на другий поверх, пройшли довгим коридором. Стеля в будинку була висока, на стінах коридору висіли картини відомих художників.

Минувши дві кімнати, молодики підійшли до дверей, зупинилися, і старший невпевнено постукав у двері. Мить і вони відкрилися. Перед ними постала дівчина. Сірі очі були  підведені чорною підводкою, густі чорні вії, червона помада на пухких губах. Одягнена була у вечірню сукню зеленого кольору. Побачивши відвідувачів, вона привітно посміхнулася та запросила гостей до кімнати.

—Ну, привіт, подруго. Вітаю тебе, ти стала на рік старше, — задиркувато посміхався Павло, не зводячи пильного погляду з дівчини, поцілував руку, злегка відсторонився від руки підморгнув, а потім й зовсім відпустив долоню. Дівчина зніяковіло посміхнулася.

—Привіт, Павле, рада бачити тебе, дякую за привітання, — весело говорила дівчина.

—Мала, коли заміж збираєшся? Я внуків хочу, — ображено надувши губи, Паша глянув на дівчину.

—Ну, ти як завжди! — обсмикнув Максим друга. — Вітаю, зі святом Вас, — привітно посміхнувся Максим і поцілував руку дівчини, а потім звернувся до Паші. — Вона доросла дівчина. Сама розбереться, коли виходити заміж і народжувати дітей.

—Карпов, ти що це, в дідуся вирішив записатися? — Денис був приголомшений поведінкою Павла.

—Так, циц! — обурився хлопець. Друзі почали весело сміятися, Павло теж засміявся. — Так, гаразд. Досить жартувати. Зараз серйозно. Я чув, що ти збираєшся заміж. Коли весілля? А мене запросиш? — він в очікуванні дивився на дівчину. Посмішка з її обличчя миттєво зникла.

—Поговорімо про це потім. У мене немає бажання розпочинати цю розмову. До того ж у мене сьогодні свято, не смій мені його псувати, — суворо подивилася на Павла Христина, погрозивши пальцем.

—Здається, наречений у чомусь завинив, — примруживши очі, сказав Карпов. — Може, за мене заміж вийдеш? — Граючи бровами, запитав хлопець.

—З величезним задоволенням, — засміялася дівчина.

—Круто! Хлопці, все, я одружуся! — по кімнаті пролунав дзвінкий сміх хлопців.