Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава58: Скляна пастка

— І що ти зробиш, коли отримаєш мою відповідь? — неприязно поцікавився він. — Вона ж тобі не потрібна. Ти просто хочеш помститися мені за те, що я не звертав на тебе уваги. Так ось я — давай, вперед!

Раймонд Дейлар розвів руки й зробив два кроки вперед. Його очі перетворилися на бездонні провалля, а обличчя перекосилося від люті.

— Завдавши болю Ізабеллі, ти не отримаєш мене, Аріадно, — прошипів він так люто, що навіть я злякалася.

Аріадна за моєю спиною скреготала зубами, а тиск леза на шию слабшав, ніби вона почала сумніватися у своїй перемозі.

— Мені байдуже! — істерично закричала вона. — Я не дозволю їй вкрасти тебе!

— Командире, може, я їй голову підпалю, га? Вона мене смертельно дістала, — кашлянув Лойд знудженим голосом.

Аріадна голосно схлипнула й знову затремтіла всім тілом.

Раймонд ще ближче підійшов до нас, не зводячи з неї темного погляду, і проричав:

— Дарма ти вважаєш, що тобі нічого втрачати! Я не вб’ю тебе, не сподівайся. Але змушу відчувати біль кожну хвилину твого нікчемного життя.

Він раптово голосно плеснув у долоні прямо перед моїм обличчям. Я злякано зойкнула, а Аріадна здригнулася всім тілом, і кинджал випав з її руки.

У ту ж мить Раймонд схопив мене за плечі, різко притягнув до себе і розвернувся разом зі мною. Опинившись у його теплих обіймах, я не могла повірити, що все нарешті закінчилося, і більше ніхто не тримає ножа біля мого горла.

Аріадна з люттю гатила кулаками по спині ректора, поки Лойд відтягував її вбік, бурмочучи:

— От і все, лялю, повеселилась і досить, тепер стій спокійно.

Раймонд розтиснув руки, а я ніяк не могла змусити себе відчепитися від його рукава: пальці зводило судомою.

— Не поспішай, — промовив він, накриваючи мою руку своєю, — дихай спокійно і не відходь від мене.

Його тепло трохи розслабило мене, вдалося розтиснути пальці й поглянути на Аріадну.

Вона сиділа на підлозі, оточена широким кільцем вогню, а Ейден Лойд із самовдоволеним виглядом стояв поруч. Її спільник теж опустився на підлогу й сердито дивився на нас.

— Рано тішишся, Раймонде, — тихо захихотіла Аріадна, шарячи в кишені. — У мене тут є дещо для тебе.

Вона дістала маленький пузатий флакон і покрутила його у витягнутій руці, щоби ми могли роздивитися.

— Та коли ж ти заспокоїшся, божевільне стерво! — сердито промовив Ейден, склавши руки на грудях.

— Якщо Раймонд не буде зі мною, — протягнула вона мрійливо, — то не буде ні з ким.

Я похолола. Що вона має на увазі? Ректор також напружився і холодно кинув:

— Досить цирку. Вставай. Я особисто проведу тебе до тюремної камери. Твій дядько теж отримає своє — можеш не сумніватися.

Вона знизала плечима, кокетливо нахилила голову, тряхнула волоссям і ніжно промовила:

— То підійди й забери мене, Раймонде. Обіцяю, що не буду чинити опір.

Я вхопила ректора за руку й гаряче зашепотіла:

— Не йдіть, будь ласка, вона небезпечна! Хто знає, що вона там приховала!

Він здивовано поглянув на мене, насупився і досить грубо відповів:— Ти мене з кимось не плутаєш? Що вона мені зробить?

Я відсахнулася від нього, вражена тоном його голосу.

— Навіщо ви так? — забурмотіла я. — Я ж хвилююся. Аріадна — божевільна, хто знає, що вона задумала.

Він глибоко зітхнув, примружено дивлячись на мене, стиснув кулаки і єхидно спитав:

— З чого раптом така честь? Ти ж казала, що я тобі не потрібен, Аріадна підтвердила, а ти не заперечила. То чому зараз удаєш, що тобі не байдуже?

Я мовчала, приголомшено дивлячись на нього. Невже його так зачепили слова Аріадни про те, як я до нього ставлюся? Але ж вона чимало прикрасила, намагаючись зачепити його. І варто визнати — їй вдалося.

Від дверей почулися кроки, і до нас підійшов Патрік. Він здивовано поглянув на Аріадну та її спільника, що сиділи кожен у своєму вогняному колі, свиснув і промовив:

— Нічого собі! Поки я там унизу возився з якимись ідіотами, вам дісталося все найцікавіше!

Раймонд штовхнув мене до Патріка й скомандував:

— Відвези Ізабеллу до Академії Арканум, ми з Лойдом розберемось із цими двома.

Ейден клацнув пальцями, і вогонь згас. Раймонд підійшов до Аріадни, підхопив її за плече і поставив на ноги.

Вона дивилася на нього спідлоба і тихо сміялася, стискаючи у руках флакон. Її спільник знітився і не пручався, коли Джейсон зв’язав йому руки за спиною.

— Вирушаємо! — крикнув він і попрямував до виходу, штовхаючи чоловіка перед собою.

Аріадна засміялася ще голосніше, я з тривогою спостерігала, як лукаво блищать її очі.

— Ходімо, Ізабелло, — Патрік потягнув мене за руку, але я похитала головою, відмовляючись.

— Усі підуть, Раймонде, крім тебе, — солодким голосом промовила Аріадна, різко замахнулася й розбила скляночку об його голову.

Раймонд звалився на бетонну підлогу й завмер без руху.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍