Читати книгу - "«Штурмфогель» без свастики"

сказав він, підштовхуючи Вайдемана до Герінга.

Рейхсмаршал байдуже ковзнув по обличчю Вайдемана і втупився в Рицарський хрест:

— Ви фронтовик?

— Так. Іспанія, Польща, Голландія, Франція, Росія, — відкарбував Вайдеман.

— Бачили, яких орлів підібрав собі Віллі! — Герінг оглянувся на свій блискучий почет. — Ну, майоре, покажіть, що вміє робити ваш «Штурмфогель».

Вайдеман побіг до літака, заліз у кабіну, оглянувся на Герінга та оточуючих його офіцерів, серед яких він помітив Коссовські. «Ну, тепер ти не посмієш звинуватити мене», — зраділо подумав він.

«Штурмфогель» рвонув по смузі, підняв трохи носа й круто злетів угору. Вайдеман набрав висоту й закрутив фігури найвищого пілотажу. Від страхітливих перевантажень скляніли очі, ламало плечі й хребет, але Вайдеман кидав і кидав машину по небу, витискуючи з неї все, на що вона була здатна.

Потім з'явився двомоторний винищувач «Месершміт-110». До його хвоста було причеплено троса з конусом. Вайдеман кинув машину свічкою, зблизився з конусом і натиснув гашетки гармат. Конус, просочений фосфорною речовиною, миттю спалахнув білим вогнем і розтав у повітрі. Вайдеман перевернув машину на спину й почав падати до землі. Метрів за сто він перевів «Штурмфогель» у нормальне становище і зайшов на посадку.

— Максимальна швидкість цього літака близько дев'ятсот кілометрів, — сказав Мессершмітт Герінгові. — Погодьтеся, в світі ще нема нічого такого.

На білому брезклому обличчі Герінга виступили червоні плями. Рейхсмаршал, здивований побаченим, розхвилювався. Мессершмітт знав, що він швидко збуджується і так само швидко скисає. Та зараз Герінг був щиро розчулений.

— З цим літаком ми покінчимо з усіма ворогами! Поздоровляю, Віллі! Ви знову зробили прекрасний подарунок рейху.

— Я радий служити Німеччині, — відповів Мессершмітт.

— Скільки в нього гармат? — запитав Герінг.

— Чотири двадцятиміліметрових… Або можуть стояти одна п'ятдесятиміліметрова й один кулемет.

— Прекрасно, Віллі! Всі «фортеці» янкі, томі й Іванів розіб'ються тепер об вашу фортецю. — Герінг театрально обійняв кощавого Мессершмітта.

Але тут він згадав, що Гітлер хотів із «Штурмфогеля» зробити не перехоплювач, а бомбардувальник. Сам Герінг був льотчиком у першу світову війну і, звичайно, розумів, що з чаплі не можна зробити ще й курку, та проте запитав:

— Скажіть, Віллі, а чи не можна пристосувати «Штурмфогель» під бомбардувальник? Здається, я підписував якийсь наказ про це…

— Пане рейхсмаршале, ми провадили випробування з підвішеними бомбовими болванками, і літак утрачав майже двісті кілометрів швидкості.

— Оце й погано, пане Мессершмітт, — обізвався із почту фельдмаршал Мільх, вертлявий, кирпатий, товстенький чоловік з пухким жіночим обличчям і лукавими очима, прикритими набряклими повіками.

— Але я з самого початку задумував робити перехоплювач. Ви самі добре знаєте, що бомбардувальники не моя стихія, а скоріше Хейнкеля, — обернувся до нього Мессершмітт.

— А якщо бомби сховати всередину фюзеляжу? — запитав Герінг.

— Тоді доведеться перекомпонувати всю кабіну й систему керування. Коротше, будувати нову модель.

— Ну що ж, я скажу фюрерові про «Штурмфогель». Сподіваюсь, він погодиться використати літак як перехоплювач, — сказав Герінг і підійшов до виструнченого Вайдемана. — Ви, майоре, зробили мені велику приємність своєю майстерністю.

Чорні лаковані «мерседеси» повезли Герінга в Аугсбург. Там Мессершмітт хотів показати рейхсмаршалові свої основні заводи. Зандлер, який геть знітився перед таким високим начальством, нарешті прийшов до тями:

— Завтра о шостій, Альберте, проведемо серію останніх випробувань, і, здається, на цьому наша робота закінчиться.

Вайдеман з жалем подивився на посірілого від втоми й хвороби професора — старий уже був не жилець на цьому світі.

— Вам треба відпочити, — сказав він уголос. Зандлер махнув рукою:

— Який тут відпочинок…

Він витяг книжку й виписав чек на п'ятнадцять тисяч рейхсмарок:

— Ось вам за сьогоднішній політ од Мессершмітта. Тільки, будь ласка, не напивайтеся сьогодні. Адже Піхт теж буде супроводжувати вас?

— Обіцяю вам, що ми будемо тверезі, як агнці, — сказав Вайдеман, і серце в нього защеміло від того, що Піхт, мабуть, полетить востаннє, коли вже ним зацікавилась контррозвідка.

«Невже Піхт російський агент?» — подумав він, вірячи й не вірячи Коссовські.

3

На ранок синоптики дали підбадьорливий прогноз. Несильний вітер розвіяв хмарність. Ще в темряві Вайдеман, Гехорсман і Піхт приїхали на аеродром. У досвітньому присмерку біля машин поралися чергові техніки.

По дорозі на аеродром Вайдеман і словом не обмовився про розмову з Коссовські. Але його виказали очі. Піхт здогадався й занепокоївся.

«Часу нема. Значить, треба сьогодні», — подумав Піхт.

Він подивився на Гехорсмана. Карл сидів, байдуже дивлячись на дорогу. В останню мить Пауль засумнівався в тому, що німець зможе підірвати «Штурмфогель», і вирішив це зробити сам, тільки-но трапиться нагода.

В їдальні за кавою ні Піхт, ні Вайдеман, ні Гехорсман не промовили жодного слова. Лише коли вони рушили до своїх стоянок, Вайдеман, ховаючи очі, кинув Піхту:

— Ти не підходь у повітрі близько. Можемо зіткнутися.

— Гаразд, — відповів Піхт.

Рівно о шостій Вайдеман запустив двигуни. Піхт зачинив ліхтар і теж увімкнув запалювання мотора.

— Прошу зліт, я «Сигнал», — передав він.

— Прогрійте мотор, дідько б вас побрав! — крикнув Зандлер.

Через хвилину Піхт був у повітрі. «Діяти, діяти! Не можна більше чекати ані хвилини. Але як? Мене ж есесівці не пустять на стоянку… А що як тоді, коли «Штурмфогель» стане на дозаправку?.. Тоді без допомоги Карла все одно не обійтись».

Про себе Піхт не турбувався. Він думав зараз про своє найближче завдання — підірвати «Штурмфогель».

Могутньо гув мотор. Гвинт золотили перші сонячні промені. Поголубіло небо, ховаючи зірки в наступаючому дні. В скронях боляче стукала кров. Піхт подивився на висотомір. Сім тисяч метрів показували його короткі білі стрілки. Піхт надів кисневу маску й крутнув краник. У носа вдарив холоднуватий струмінь. Він почув своє дихання — різкий вдих і видих. Праворуч задихав разом з ним індикатор подачі кисню. Два білі сегменти то збігалися, то розбігалися, відкриваючи й закриваючи клапан.

Піхт подивився вниз. «Штурмфогель» сидів на землі. Здивувавшись тиші в навушниках, він глянув на регулятор рації. «Коли ж я відімкнувся? Треба бути уважнішим!»

Він увімкнув рацію й відразу ж почув крик Зандлера:

— «Сигнал», «Сигнал»! Будь ти проклятий!

— Я «Сигнал». Прийом.

— Чому ви мовчали?

— Щось скоїлося з рацією.

— Негайно йдіть на посадку!

«Невже все пропало?» І — Що трапилось?

— Які можуть бути запитання! Негайно на посадку!

Піхт прибрав газ і сунув ручку від себе. «Месершміт» швидко потягнуло до землі.

Піхт пройшов низько над смугою. Біля «Штурмфогеля» стояло багато людей.

— Прошу посадку, — сказав він належну фразу.

— Так. Зробіть ласку, — буркнув Зандлер.

«Звичайно, вони щось пронюхали». Штовхнувшись об бетонку, машина проскочила по смузі в ліс і пірнула під маскувальну сітку. Піхт відкинув ліхтар.

— В чому справа? — запитав