Читати книгу - "Дівчата з 13-ї вулиці"

class="book">— П’ятнадцять хвилин. Цього досить?

— Звичайно.

За кілька хвилин до вітальні ввійшов реабілітолог.

— Можна? — запитала Агата.

— Будь ласка, — Магдин батько показав рукою нагору.

Агата відкрила диск і вклала його до музичного центру.

— Спершу невеличкий вступ. Послухай, ти ледача Спляча Королівно. Ми прийшли утрьох, щоб сказати тобі, що не збираємося чекати на тебе без кінця. Ти хотіла музику, ми її принесли. За тяжко зароблені гроші купили тобі те, що тобі подобається. А тепер ти зроби щось для нас! Тим більше, що мені здається, наче ми бачимося востаннє!

І натиснула на кнопку. Залунали перші звуки. Клаудія стиснула кулаки й навіть не відчувала болю, бо нігті вп’ялися їй у долоні. Зоська склала руки, неначе молилася. Агата тремтіла, мовби саме тепер тіло й душа дівчини з її сновидінь мали об’єднатися й зникнути назавжди з її життя.

«Нам тебе бракуватиме, — подумала вона. — Але повернися, прокинься нарешті!» Підійшла до Магди й узяла її за руку.

— Тут немає принца, мусиш прокинутися тільки заради нас, — тихо мовила вона.

— Дивіться! — вигукнула зненацька Клаудія. — Дивіться!

Вона стояла, роззявивши рота й показуючи на ліву руку Магди.

— Вона рухається! Ворухнула пальцем! Боже мій, вона справді ним ворухнула!

Агата й Зося підбігли й схилилися над долонею. Палець справді рухався.

— Браво, сестро! Ти молодчага. Коли встанеш, підеш з нами до «Променаду» на морозиво. Наразі це лише мізинець, але початок уже є. Біжіть по її батька!

Клаудія помчала до вітальні. За мить повернулася з Магдиним татом. Лунала друга пісня, а Магда, щоправда, трохи незграбно, але намагалася ворушити пальцем.

— Магдо, донечко, ти чуєш мене? Що тут сталося? — чоловік був явно приголомшений. — Магдо, якщо можеш, зупинися й не воруши пальцем.

Палець зупинився.

Побачивши це, дівчата несамовито заверещали, почали стрибати й обійматися. Вони верещали, мов божевільні, не звертаючи уваги на батька, який спантеличено дивився на доньчину руку.

— Як ви це зробили? — запитав він, силкуючись угамувати сльози.

— Це не ми. Це вона. Магда хоче повернутися.

Агата незграбно пояснювала, а чоловік не зводив погляду з доньчиної руки. То брав її й цілував, то клав на ліжко.

— Залишіться тут, я мушу подзвонити! — і він вибіг з кімнати.

— Це сталося! — зітхнула Агата. Підійшла до Магди й погладила її по голові. — Спасибі, ти врятувала нашу честь!

— Мабуть, я стану медсестрою, — побожно прошепотіла Клаудія.

— Здуріла?! — обурилася Зоська. — Стань лікарем. Замість мене, — додала вона. Абсурдність цієї пропозиції розсмішила дівчат до знемоги.

— Гаразд, ходімо. Будь чемною, принцесо! — сказала Агата й поцілувала Магдине чоло, а решта дівчат зробила те саме. — А якщо хтось тебе скривдить, збирай лахи й приходь на той бік вулиці. У мене завжди знайдеться для тебе місце.

Коли повернувся Магдин батько, дівчата були готові до виходу.

— Ну, стара, респект! — сказала Клаудія, коли вони опинилися за ворітьми. Потиснули з Агатою руки. — Навіть не знаю, що сказати. Ти мене вразила.

Агата лише стенула плечима.

— Бо він мене роздратував. Ми собі жили вимотуємо, а він: «Це нелогічно!»

— У медицині не все буває логічним. Іноді батьки розповідають удома про різні випадки, коли людина така хвора, що коли вірити лікарям, то вже й жити не повинна, але все-таки живе й часом навіть долає невиліковну хворобу, — сказала Зося.

— Сама бачиш. Вона прокидається, я це відчуваю. Вона робить це заради нас.

— Певне, заради себе, — пробурмотіла Клаудія.

— Заради себе чи заради нас, яка різниця. Головне, що нам вдалося! — Агата раділа як дитина. Вона була така схвильована, на щоках палали червоні плями, а в очах витанцьовували веселі іскорки.

— Але це лише початок, — зітхнула Зося.

— Не ний, бо зараз дістанеш! Я саме зрозуміла, що геть змучилася. Дуже мене виснажили ці відвідини. Ходімо до мене, замовимо собі піцу.

Усі радо пристали на цю пропозицію. Агата відчинила хвіртку ключем. Біля будинку стояли два автомобілі.

— Ого, ціле стадо гібонів удома! — невдоволено пробурмотіла Агата.

— Тоді ми краще підемо, — запропонувала Клаудія. — Щоб тебе не лажати…

— Та що ти?! Яке там лажати? Якось прослизнемо. Просто не вдавайтеся з матір’ю в балачки.

Побачивши дівчат, Мацек відволікся від телевізора і з вигуком: «Привіт, сирено!», кинувся до Клаудії з відкритими обіймами. Почувши це, Агатина мама вийшла з кухні, витираючи руки об кольоровий фартух. На її обличчі з’явилася несмілива усмішка.

— Мамо, це Клаудія й Зося, мої однокласниці.

Дівчата зніяковіло вклонилися.

— Поїдемо на морозиво? — добродушно поцікавився Мацек.

— Хочете чаю? — запитала мати.

— Умгу. І можеш замовити нам піцу? — попрохала Агата.

Жінка відреагувала якось дивно, вона так зраділа, ніби зірвала джек-пот.

— Так, звичайно! Хвилиночку. Яку саме?

— Та однаково. Хіба що котрась із вас вегетаріанка?

Дівчата заперечно похитали головами.

— Замов якусь мішану. Тільки велику. Або дві середні.

Увійшли до Агатиної кімнати.

— Класна в тебе мама, — сказала Клаудія.

— Справді? Я не помітила.

— Усі вони приємні, коли приходять гості.

— Моя ні, — спохмурніла Зося, і дівчата вибухнули сміхом. — Спробувала б я попрохати її зробити чаю! Вона б сказала так: «Знаєш що, чудова думка, зроби й мені!»

— Моя б зробила. За умови, що була би вдома, і цукор не скінчився.

— Пані Аліція класна. Така… нормальна, як ви гадаєте? — запитала Зоська.

— До речі! — згадала Агата. — Хто з нас приходить у понеділок?

— Здається, ніхто? — припустила Клаудія.

— Чому це?