Читати книгу - "Дівчата з 13-ї вулиці"

Ти що, хочеш відмовитися? Здуріла?!

— Якраз тепер, коли є якісь результати?! — Зоська теж нічого не розуміла.

— У понеділок моя черга. Але її батько…

— Що батько? У будні його немає.

— Якось був. А я не вмію так, як ти, не сперечатимусь. Якщо він накаже піти, то піду.

— Шкода, що ти не така слухняна, коли Міс Тропік наказує вивчити хімію!

— Я б теж поступилася, він дорослий, і це його дім, — підтримала Клаудію Зося.

— А звідки ви знаєте, що він не передумав? Може, побачив, що наші зусилля не такі вже й марні, і змінив думку? Не можна зараз від цього відмовлятися!

— Ну, гаразд! — відповіла Клаудія й важко зітхнула.

Зелений светр Агати! Це треба було побачити, як дівчина, схожа на Агату, але вбрана в темно-зелений светр, іде коридором, розмахуючи форменим жакетом. Як її минають учні з різних класів і перешіптуються, озираючись, бо не вірять власним очам. Ця дівчина не надягла жакета, справді, мабуть, зробить це перед самим уроком, останньої миті. Ця дівчина не була схожа на Агату, хіба що мала її волосся, очі, руки, вуста й ніс. Ця дівчина в зеленому светрі посміхалася! Так, це явно була не Агата. Не та Агата.

У понеділок мав вибухнути конфлікт на хімії, і Зосьці довелося напружитися. Тиждень тому Міс Тропік упіймала Себека на списуванні під час самостійної. Хлопець зробив смішну помилку, але вона повторювалася в кількох учнів, і скидалося на те, що вервечка підозрілих виявиться набагато довшою. Усім загрожували наслідки: одиниця за самостійну й додаткова одиниця за списування. І нова самостійна наступного тижня. Для всіх.

На великій перерві Зоська пішла до класної керівнички й докладно розповіла все про хімію й попрохала заступитися за клас перед Міс Тропік. Немовби мимохіть розповіла про те, що трапилося в суботу. Це жодним чином не було пов’язане з хімією, та коли Міс Тропік прийшла наступного уроку, то про самостійну навіть не згадала. Зате розпитувала про Магду. Такого досі на хімії не було. Усі дивилися на Зоську, Клаудію й Агату, роззявивши рота. Більшість уже встигла забути про поїздку до Закопаного, банку з-під пива й покарання, яке класна визначила гаданим винуватицям. Покарання, яке виявилося нагородою. Але зараз було важливо те, що хімія зривалася, і це було нечувано! Міс Тропік годі було втягнути в балачки. Її уроки були священними, а матеріал непорушним. І раптом маєш! Нічого святого немає…

Агата й Клаудія спершу були трохи невдоволені, що Зоська вихопилася отак із Магдою, щоб захистити клас від Міс Тропік та її помсти, проте облога, якої вони зазнали на перерві, винагородили їм те, що їхня таємниця стала загально відомою. Невдовзі вони однаково забудуть…

Клаудія стояла біля вікна й перевіряла домашнє завдання з математики, коли відчула на потилиці чийсь подих.

— Можна після уроків провести тебе додому? — несміливо запитав Марцін.

Клаудія обернулася й уперше віддавна усміхнулася, дивлячись хлопцеві просто в очі.

— Ні. Але можеш запросити мене завтра до «Променаду» на морозиво, підходить?

— Звичайно!

Зоську жодної миті не мучили докори сумління, що вона отак виказала їхню спільну таємницю. Воно того вартувало! Не лише тому, що до неї раз у раз підходив хтось з однокласників і приязно поплескував по плечу. Дівчина відчувала, що, може, трохи всупереч собі, вона все-таки зробила щось хороше: дала їм шанс. Бо Міс Тропік цього так не подарує!

Попри все, Клаудія трохи боялася йти сама до Магди після того, що сталося в суботу. Магдина мама мала чудовий настрій. Такою Клаудія її ще ніколи не бачила.

— Дякую! — сказала вона замість привітання й поцілувала дівчину в щоку. — Не знаю, що й казати.

— Ваш чоловік удома? — це питання хвилювало Клаудію найдужче.

— Ні.

Дівчина полегшено зітхнула.

— А вона? — кивнула головою в бік кімнати.

— Дедалі краще. Ворушить уже трьома пальцями!

— Супер!

— Ми вам такі вдячні! Навіть сказати не можу, наскільки!

— Немає за що, — задоволено посміхнулася Клаудія. — Та найважливіше попереду.

До Магдиної кімнати заходила з легеньким острахом. Сподівалася чогось нового. І справді, почувши її голос, Магда ледь підняла долоню, неначе вітаючись.

— Як справи, Спляча Королівно? Ну ми тут і наробили галасу, га? Нічогенький момент ти собі вибрала! Можна сказати, у десятку. Ти, мабуть, більше тямиш, ніж нам здається, правда?

Магда ворухнула долонею, і Клаудія зрозуміла це як «так».

— Ти мене чуєш, правда? І розумієш?

Магда знову підтвердила.

— Знаєш, що?! У мене є ідея! Суперідея! Але спершу, щоб ніхто не думав, що я ухиляюсь від справи, прочитаю тобі сьогоднішній уривок.

Вітер не відповів, він просто здіймав хлопчика дедалі вище, доки тому не запаморочилася голова. Їх проминали зграї птахів, що відлітали на південь, вони раз по раз продиралися крізь хмари, які базікали між собою важко зрозумілою хмарною мовою.

— Несу погоду, радість, сонце, — говорила одна, ліниво потягуючись на сонці.

— Дощ несу, дощ, грозу, град, зливу. Тримайте мене, бо впаду-у-у-у… — і шугонула долу, у чорну прірву, яку щомиті освітлювали спалахи блискавиць.

Сонце поволі сідало. На небі залишилася одна-єдина маленька хмарка, яка нерішуче пливла, немовби вагаючись, зволікаючи, то в один бік, то в інший. Певної миті Петрусь відчув, що на крилах вітру лине разом з нею, що вона вкрила його ніби ковдрою, а клаптики хмари чіпляються йому до одягу.

— Добридень, хмаринко! — привітався він. — Куди ти мандруєш?

— Петрусь?! — вигукнула хмарка голосом Прагнення. — Звідки ти тут взявся? Хіба не знаєш, що це небезпечно?

— Це ти?! — зрадів хлопчик і стиснув великий шматок хмарки в обіймах. — Це справді