Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

перед тим у царювання тезоіменного собі царя Дева Великого. Досягнувши ж старости глибокої і до кончини своєї зближаючися, переконався щодо прощення немочей своїх людських: чотирнадцять-бо днів перебував біля гробу святого апостола Петра в молитві та пості, молячи апостола святого помолитися за нього до Бога, щоб простив йому прогрішення. І коли минуло чотирнадцять днів, явився йому святий апостол Петро і мовив: "Молився я за тебе, і відпущені тобі гріхи твої всі, окрім хіротонії, за те-бо маєш відповідати, чи добре і законно рукопокладав кого, чи ні". Після цього повідомлення Деон святий подвоїв свої молитви, піст і милостині, у розчуленні серця взивав, допоки повного не отримай розрішення. І так приготувався, як же годилося, до відходу, і передав святу свою душу в Руки Божі, і приєднав ся до святих попередників — великих єрархів й учителів, ставши з ними перед престолом Христа, Бога нашого, Якого славимо і Якому поклоняємося з Отцем і Святим Духом навіки.

У той самий день пам'ять святого отця нашого Флавіяна, ісповідника, патріярха Царгородського

Святіший отець наш Флавіян був раніше посудохранителем і пресвітером святої великої константинопольської церкви, тоді після святішого Прокла на патріярший престол за непорочне і богоугодне життя своє возведений був за царювання Теодосія Молодшого і сестри його Пульхерії.

Був же в царя один євнух на ім'я Хрисафій, лукавства і злости сповнений. Він не благоволив дуже через поставлення на патріяршество Флавіяна святого, бо єретично мудрував, бачив же Флавіяна благочестивим і у правовір'ї твердим, тож не любив його і шукав причини, щоб його скривдити. Сильний був у лукавих своїх ділах, бо мав у царя ласку і міг багато. І знайшов привід. Про це Никифор, історик церковний, пише так: "Намовив царя послати до патріярха, щоб приготував якийсь дарунок, царських рук достойний, на благословення яко новопоставлений патріярх. Святіший Флавіян, приготувавши чисті хліби, послав цареві на благословення — дар, направду достойний рук царських. Хрисафій же відкинув хліби, кажучи, що золото, а не хліб на благословення патріярхові прислати годиться. Святіший патріярх відповів через посланців, що таких дарів не має, бо убогий, оскільки зневажив світу цього багатства, окрім церковних. "Але ж знає Хрисафій добре, — говорив патріярх, — що церковне золото і срібло Божим є, і нікому не можна його подавати, хіба жебракам". Євагрій же, історик церковний, каже, що коли домагався Хрисафій золотого дару, послав святіший йому якусь посудину золоту, взявши з вівтаря, щоби сповнити його сорому і викрити в ненаситності золота. Розгнівався Хрисафій вельми, зрушив і царя на гнів: "Насміхається, — казав, — над царством твоїм патріярх новопоставлений". Проте не міг підступом ніяким патріярха скривдити, бо благочестива діва Пульхерія, сестра царева, яка цілим царством Грецьким тоді керувала, підкріплювала руку патріярхову, захищаючи невинного і святого мужа. Бачив же те Хрисафій, постарався і благочестивій Пульхерії яму вирити, збунтувавши проти неї лукавством своїм царицю Євдокію, як же про те в житії святої Пульхерії написано просторо''. І зробив так, що сестру царську було відлучено від палат і влади царської, бо Теодосій-цар, слухаючи дружину свою Євдокію і Хрисафієві поради, хотів, щоб патріярх переконав сестру його примусом чин духовний прийняти, аби таким чином відлучити її від царської влади. Така ж була в царя нарада таємна, на яку святішого прикликано було. Обіцяв патріярх устами царське бажання виконати, але серцем своїм не погоджувався, неправедним вважаючи те, що Пульхерію змушують відійти від управління цілим Грецьким царством. Ця премудра, благорозумна, цнотлива ж і свята царівна стала братові своєму цареві Теодосію замість матері, коли в дитячі роки без батьків зостався, і благочестя захисницею, і доброю управителька цілим царством. І сповістив таємно святій Пульхерії про таємну нараду царську. Благочестива ж царівна Пульхерія, розумівши ворожість цариці, і Хрисафія, і братові наміри, сама покинула керування царством, пішла з царських палат та з града і в спокійній безмовності усамітнилася. Тоді лукавий Хрисафій, час зручний знайшовши, усі свої підступи злостиві обернув на святішого патріярха Флавіяна, бунтуючи і намовляючи на нього царя, наче той таємниці царевої не зберіг і Пульхерії помагає, а не цареві, бо стало відомо те, що патріярх Пульхерії сповістив раду царську. І гнівався цар на патріярха Флавіяна. Був у той час у Царгороді архимандрит Євтихій, який нову витворив єресь, образливу на Господа нашого Ісуса Христа, зливаючи два його єства, Боже і людське, в єство одне. Той Євтихій батьком був за духом Хрисафієві, бо від святого хрещення прийняв його. І коли святіший патріярх Флавіян, зібравши помісний у Царгороді собор, закликав Євтихія, щоб він своє ісповідання віри перед усіма розповів, — той не хотів іти на собор, причиною називаючи то те, що з монастиря свого, наче з гробу, виходити не може зовсім, то те, що старий і хворий. Але святіший патріярх знову посилав до нього архимандритів, і пресвітерів, і дияконів, люб'язно його прикликаючи і наставляючи до покаяння, аби злочестя своє відкинув перед усіма і приєднався до святої православної Церкви, щоб, на нього дивлячися, й инші від зловірства до православ'я навернулися, — і заледве Євтихій прийти на собор пообіцяв. Ішовши ж на собор, спершу в царські прийшов палати, шукаючи царевого заступництва і допомоги. І впросив царя через Хрисафія, щоб послав з ним знатних людей і воїнів, — і послав з ним цар патриція Флорентія й инших сановників, і воїнську силу, і йшов Євтихій на собор, наче на війну, оточений воїнами і царськими сановитими мужами, яких послав перед собою до собору, аби сказали: "Не прийдемо на собор, ані Євтихія не приведемо, поки не пообіцяєте нам, що відпустите його зі собору вільним". І обіцяли те отці. Коли ж вони увійшли, спершу читано книги Євтихієві, єретичних догм сповнені, що їх Євтихій по монастирях розіслав був, до однодумства свого багатьох ловлячи. Тоді сам той єретик після довгого свого хитромовства переконаний був, щоб своїми устами ісповів, як вірить, і сказав: "З двох природ був Господь наш перед з'єднанням, після з'єднання ж єдине єство Його визнаю". І звеліли отці, аби те своє єретичне мудрування прокляв, православні ж догми аби прийняв. Але він не хотів. Тоді святіший Флавіян зі всіма святими отцями, серед них же було єпископів тридцять два, архимандритів двадцять три, пресвітерів же і дияконів багато, Євтихія зі священичого сану скинули, було ж скинення те описано так: "Євтихія, колись пресвітера й архимандрита, через те, що зі своїх попередніх писань і нинішніх усних ісповідань виявився валентіяновою і