Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

аполінарієвою єрессю хворий і наслідує їхнє хуління послідовно, що ані нашого не посоромився умовляння, і учення не прийняв, і не захотів із правильними погодитися догмами, плачучи і стогнучи через повну його загибель, судимо в Господі нашому Ісусі Христі, Якого він ображає, відчужити його від усієї служби єрейської і нашої спільноти, і старійшинства монастирського.

Хай буде відомо всім, що ті, які після цього розмовляли з ним, приходити до нього будуть, і вони буду'і ь під карою відчуження, бо не віддалилися від байкослів'я його". Флавіян, єпископ Константинопольський, нового Риму, судячи, підписав. Також підисалися і всі єпископи та архимандрити.

Відкінено ж було Євтихія, тримався він палат царських, маючи Хрисафа великим собі у всьому помічником. Той же лукавий євнух Хрисафій більшою люттю і гнівом на святішого Флавіяна навіснів, всілякий підступ свій зрушив, як би то його з престолу вигнати, — і щоби відомстити за Євтихія, і щоби більше Пульхерію опечалити Флавіяновим вигнанням. Маючи ж царя під впливом своїм у всьому, чинячи іменем його царським усе, що хотів, писав до Діоскора, патріярха Олександрійського, чоловіка всезлісного, і в підступності хитрого, і неблагочестивого, бунтуючи його на Флавіяна, Євтихія ж захистові його вручаючи й обіцяючи йому в царя благодать велику. Писав же до нього і від імени царського наказував, аби своїх, яких знає, єпископів, собі однодумних, взявши, до Ефесу поспішив прийти і собор великий щодо догм віри скликати, бо Флавіян нові якісь мудрування, єресі сповнені, вносить у Церкву і бентежить її. Тому нехай судить його соборний суд і нехай його буде скинено як неправовірного, а Євтихію, якщо невинним виявиться, нехай відпуститься і у свою честь хай повернений буде. Той же Хрисафій і царицю Євдокію намовив, помагала і вона Євтихієві на Флавіяна. А Діоскор, зразу взявши понад десять однодумців своїх, єпископів, і одного архимандрита, що називався Варсума, із тисячею монахів швидко до Ефесу прийшов. І був беззаконний і неправедний той у святій Церкві собор, на ньому ж єпископів було сто двадцять вісім, із різних країв царським наказом прикликаних, прийшов і святіший Флавіян туди, на суд званий. Писав же цар, більше ж Хрисафій від імени царського, до Єлпидія-комита і до инших комитів, що з воїнством там були, аби єпископів, які суд із Флавіяном на Євтихія зробили й підписали, на собор той не пустили. І коли засів лукавий той сонм, на якому Діоскор був первосідателем, став перед ними Євтихій і подав своє написане віри ісповідан ня, у ньому ж хитро лукавством покрита була єресь. Флавіянового ж ісповідання не прийняв собор той. І був великий галас і бунт довгий мас: одні Євтихія захищали і невинним робили, наче правовірного, инші ж за Флавіяна подвизалися. Але мало було тих, що підкріплювали Флавіянову руку, всі-бо полюбили темряву понад світло і брехню понад правду вибрали, земному більше, ніж небесному догоджаючи цареві. Бо цар Теодосій, хоч і благочестивий був, проте яко людина згрішив невіданням, не зрозумів підступу Євтихієвого, Діоскорового і Хрисафієвого: Хрисафій-бо безперервно лукавством своїм лестив, ловлячи цареву душу. У невіданні-бо своєму цар вважав єретиків правовірними і брехні, яку вони говорили, вірив, наче правді, бо не було при ньому благорозумної сестри його, блаженної Пульхерії. Після довгої, що на соборі тому діялася, суперечки і галасу, догму єретичну, яка одне єство, а не два у Христі стверджувала, відкрито, наче благочестиву, хвалили і прославляли: перемогла сторона противників, і зробили Євтихія невинним і правовірним, того, хто єретиком був. правовірного ж і благочестивого патріярха Флавіяна, наче єретика, по-розбійницьки засудили, не давши йому нічого за себе відповісти, ані ісповідання його правовірного слухати не хотіли. І видав на нього Діоскор-первосідатель вирок скинення, щоб відчужити його від святительства, і єрейства, і всілякої духовної влади, і у вигнання в Єпит — град Аідійський — відіслати. Онисифор же Іконійський з иншими єпископами, які невинність Флавіяна знали, вставши, кинулися Діоскорові в ноги, кажучи: "Не роби цього, о чесніший отче, нічого-бо, скинення достойного, Флавіян не зробив, якщо-бо якоїсь кари потребує, то нехай буде покараний, а не викинений". Діоскор же, вставши зі свого крісла і на підніжжі стоячи, сказав: "Нехай би мені хоч язик врізали, инакше не скажу". А Варсума-архимандрит виголосив: "Хто ісповідує дві у Христі природи, хай буде розрубаний пополовині". До єпископів, що облягли його проханнями за Флавіяна, крикнув Діоскор: "Де комити?" І зразу комити з Єлпідієм і з великим воїнством увійшли в церкву, принесли ж і залізні вериги великі, на святого Флавіяна приготовані, увійшли ж і Варсумові монахи. І возвали єпископи: "Варсума-розбійник, цілу розбестив Сирію і привів тисячу монахів на нас! Варсума-розбійник, анатема Варсумові!" Варсума ж крикнув: "Убити єретика Флавіяна, убити!" І кинулися руками убивчими на святого, одні кулаками, инші ж палицями б'ючи. Сам Діоскор кинувся, топчучи ногами його, що упав на землю. І били його, допоки годні були, і наклали вериги на ледь живого. Переконував Діоскор єпископів, щоби всі підписалися за скинення Флавіяна, однодумці-бо Діоскорові зразу підписали. А ті, які бачили, що діється неправда і розбій, підписати не захотіли. І не випустили їх із церкви, воїни озброєні стали навколо, і монахи Варсумові з люттю і погрозами на них кричали. Тримали-бо єпископів у церкві аж до ночі, не даючи вийти, і єпископи, бачивши, що ніяк инакше не вийти і загрозливої біди не уникнути, підписали не хотячи, погрозами переконані, і так соборище те убивче відбулося. А святий Флавіян, ісповідник Христовий, після лютого биття того на третій день передав святу свою душу в руки Христа Бога, за нього ж скинення і убивство, як Авель від Каїна витерпів, і замість у вигнання до неба пішов. А замість нього Анатолія на патріяршество виведено було. Після цього Хрисафієва злість та лукавство викрилися — і вигнаний був безчесно з палат царських, і загинув з шумом. І Євдокія-цариця, гнівом царським присмирена, до Єрусалиму відішла, а свята Пульхерія, великими проханнями брата свого царя Теодосія переконана, славно в царські палати повернулася. І зразу перенесла мощі ісповідника Христового святого Флавіяна з великими почестями до Царгорода, а Діоскор і Євтихій, потім Четвертим Вселенським Халкедонським святих Отців Собором вічному прокляттю передані, загинули. Христова ж Церква, пекельними воротами не здолана, квітла правовір'ям, славлячи Христа, не у двох особах розділеного, але у двоїні природ, не змішуючи, пізнаного, хваленого і прославленого з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Агапіта, єпископа Синадського, ісповідника і чудотворця. Дивись