Читати книгу - "Вибрана проза, Який Церетелі"

Захоплені правильною думкою Чернишевського, Писарєв, Зайцев та інші не змогли вже втриматися, втратили почуття міри й удалися в справді сміховинну крайність: почали взагалі заперечувати мистецтво, накинулися на поезію, бездарний райошник поставили вище від Пушкіна, голоп’ятих Акулин — вище від рафаелівської мадонни, а гончарні вироби не поступалися скульптурам Мікеланджело. У цей час більшість російської молоді була захоплена такою самою думкою... Однак Росія давно вже перехворіла на цю хворобу, і сьогодні навряд чи знайдете когось, хто продовжував би вірити названій проповіді Писарєва — Зайцева. А в нас, оскільки ми харчуємося недоїдками й довше за інших ковтаємо підкинуту нам кістку, — в нас ще довго залишиться в роті присмак. Ось тому й знайшлися в нас ще такі, хто спростовує мистецтво й поезію!

Присвячені Лаурі любовні сонети Петрарки, які пустили глибоке коріння в свідомість і серце народу й стали безсмертними, виявляється, з цього погляду, незначною дрібничкою! Та й згадувати героїв минулого теж, виходить, дурниця!.. Як же, в такому разі, прославилися навіки Гомер і Вергілій, Мільтон і Данте, Торквато Тассо й Аріосто, Гафіз і Фірдоусі? А хіба наш «Витязь у тигровій шкурі», який зберіг нам мову нашу і саму нашу національність, щось інше, як не героїчна епопея?

Талант і майстерність не в розмірі предмета, а в ставленні до нього і в його зображенні, яким би він не був і що б це не було — сьогоднішня печаль чи повість про давноминулі роки.

Не треба співати з чужого голосу. Наслідування — дуже часто ознака бездарності. Поет повинен розраховувати на власні творчі сили. Кожен твір мистецтва має бути плодом органічної творчості, повинен бути плоттю від плоті художника, виношеним і вистражданим і в муках народженим, а не знайденим десь на стороні й запровадженим. Інакше ми матимемо справу з підробкою...

1901

Із статті «Короткі нотатки про театр»

... П’єс у нас, звичайно, багато, а надто перекладних. Сцена наша заповнена Б’єрнсонами, Метерлінками, Ібсенами. Усе це добре, але декадентське мистецтво мало що говорить нашому розумові й серцю... Тому такі жалюгідні наші талановиті актори в сучасному європейському декадентському репертуарі...

Років двадцять тому Кропивницький зібрав театральну групу для потреб простого народу... Бажання було чудове, але здійснити його нелегко було через бідність українського репертуару, бо ж окрім «Наталки Полтавки» Котляревського, мало що можна було використати... Та й це не зупинило Кропивницького: він став переробляти російські п’єси, вдихнув у них український дух, надав рідного колориту... Спочатку всі сміялися з нього. Але за не надто тривалий час трупа Кропивницького зміцніла, збільшилася й розквітла. З’явилися інші театральні трупи — тепер їх більше десяти.

Вони не лише утвердилися на батьківщині, а й перенесли свою діяльність у Росію, їздячи по багатьох містах і пожинаючи не тільки прибутки, а й славу. Як же вони домоглися цього? А так, що українці ставляться до цієї справи, як до священної громадської діяльності, а не як до дитячої забави, як багато хто з нас. В їхніх трупах чимало людей, які закінчили вищі навчальні заклади, є лікарі, юристи і т. ін. Усе це глибоко свідомі й високорозвинуті діячі. Перекладними п’єсами вони не захоплюються. Не беруться ні за що таке, що не мало б прямого стосунку до їхньої вітчизни — чи історично, чи в плані сучасності, чи на благо майбутнього. Суворін запропонував Заньковецькій дванадцять тисяч карбованців на рік і небувалу славу, якщо вона покине свій театр і перейде до нього. Мовляв, чи варто витрачати її великий талант на такі дрібниці! Обурена й ображена артистка відповіла йому, що й за мільйон не проміняє служіння своїй вітчизні на щось інше, які б незгоди не чекали на неї.

1901

Із статті «Абеткова істина»

... «Третя група» багато в чому права; права вона, коли з усією прямотою й відвертістю таврує фарисейство, і наше співчуття було б повністю на їхньому боці, якби вони водночас не заперечували огульно минуле, звалюючи в одну купу добро й зло... Зрозуміло, чинять вони це не від заздрощів, злості чи жадібності. Вони переконані в своїй правоті, прагнуть усюди провести свою точку зору й принизити в очах народу тих, хто протистоїть їхньому вченню, і часом, надмірно в цьому стараючись, кульгають щодо логіки, завдаючи цим шкоди своїй безсумнівній щирості й невтомній енергії.

А шлях, яким вони сьогодні йдуть, не тільки ко­рисний нам, а й життєво необхідний. Але стати на правильний шлях — цього ще замало. Іти ним треба обачливо й обережно. Інакше легко можна оступитися. Якось Маркс сказав про себе: «Вважайте мене ким завгодно, тільки не марксистом». Що він хотів цим сказати? А те, що не все у своєму вченні він вважає догмою і що не всі послідовники тлумачили його так, як те розумів сам учитель...

1903

Із статті «Грузинський театр»

Кажуть, що мистецтво не має батьківщини, і тому воно однаково належить усьому світові. Не думаю так. У кожного мистецтва є своя вітчизна, але це не відокремлене царство, не вотчина, а вітчизна. Воно кровне дитя тієї країни й того народу, де вперше з’явилося на світ, і разом з тим — улюблена прийомна дитина всього людства. Саме тому треба надати мистецтву перше місце в справі інтернаціонального єднання...

1904

З листа до редакції «Іверії»

Слід зізнатися й відверто визнати, що рух, який зародився в нас, має велике історичне значення; він уторував нову дорогу для самого життя, визначив справжню ціну праці, дав робітникові роботу й нагадав усім, не беручи до уваги походження й стáті, цю забуту істину.

Ціле сторіччя насаджувалися в нас колючки й терни, а джерело життя зумисне замулювалося. Правда, обабіч, щоб одвести очі, хтось посадив зрідка троянди та й саме болото здалеку видавалося чистим ставком, але на дні його повзали гадюки, і сморід отруював повітря. Треба було все це розчистити, потрібна була сила, і цією силою міг стати лише народ. Це зрозуміли в нас, і народ вирішив прокопати канал, щоб покласти край застою. Та коли копаєш канал, завжди піднімається каламутна вода, і, як наслідок, життя наше теж трохи закаламутилось. Цього не можна було уникнути — такий світовий закон!.. Та коли вода відстоїться, потечуть чисті струмки. І це зрозумів сьогодні наш пробуджений народ. Він зрозумів і те, що сила в єдності, в об’єднаній праці народу!..

1905

З промови, виголошеної над труною Іллі Чавчавадзе

Поборника нового руху, що веде вперед, а не