Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 27. Аврора

Весь ранок не можу знайти собі місця. Вчорашня раптова поява Даміра змусила забути про всі образи, підняла мене над землею, змусила знову літати в хмарах.

Вперше я готую сніданок у гарному настрої. Час від часу поглядаю на телефон, чомусь впевнена, що Дамір сьогодні обов'язково щось напише.

Коли о дев'ятій ранку хтось дзвонить у двері я одразу ж мчу до коридору. Відчиняю двері і здивовано застигаю. Це не Дамір. Це кур'єр із величезним букетом троянд у руках. Навіть гадати від кого вони не потрібні. І так ясно.

Так, банально, але дуже приємно.

- Доброго ранку, у мене доставка для Богданової Аврори.

- Так, це я, - приймаю квіти, насилу утримуючи їх у руках. Шалено важкі. - Дякую.

Я повертаюся до кімнати, із захопленням розглядаючи бутони білих троянд і не можу стримати посмішки на губах.

Не витримую, пишу йому першою.

"Дякую. Вони чудові»

"Ти про що?"

Першої миті я впадаю в ступор. Невже вони не від Даміра? Але потім розумію, що окрім нього, батьків та подруги ніхто більше не знає, де я живу.

"Не прикидайся. Я знаю, що вони від тебе»

"Радий що тобі сподобалося. Сьогодні будь готова. Поїдемо до мене, пригощу тебе вечерею»

Всередині мене ціла буря з почуттів розвертається. Я розумію, що дожити до вечора буде не просто, адже зараз лише ранок. Натомість у мене достатньо часу, щоби підготуватися.

"З нетерпінням буду чекати. Доброго дня, Даміре»

«І тобі, кошеня»

Я швидко приймаю душ і поспішаю до торгового центру. Проводжу надто багато часу у магазині білизни за вибором ідеального комплекту. Розриваюся між викликаючим червоним і шалено сексуальним чорним. У результаті вирішую, що сьогодні хочу бути сміливою та дорослою для нього. Беру червоний і вирушаю далі магазинами. Вперше за довгий час справді насолоджуюся тим, що роблю. Просто неймовірно, наскільки сильний вплив Дамір має на моє життя.

Мені цікаво, що він вирішив щодо нас, але вирішую не питати про це в нього. Сама теж не поспішаю з висновками. Надто вже боляче падати з висоти потім. Але все одно не можу викинути з голови думки про те, що швидше за все Дамір змирився з тим, хто мій батько, і вирішив будь що буде.

Не знаю, скільки часу проводжу вдома перед дзеркалом. То збираю волосся у високий хвіст, то розпускаю його і випрямляю. Не знаю скільки чекати Даміра і шалено нервую. Раптом все зірветься і жодного побачення - адже я можу вважати це побаченням? - не буде. Боюся зайвий раз наврочити наше примирення, навіть Елі нічого не пишу. Любуюся квітами та роблю кілька десятків фото.

Коли нарешті мені приходить коротке: «Виходь» - моя нервова напруга досягає свого апогею. Я навіть сумніваюся, чи варто було так наряджатися і чи не визнає мою червону білизну Дамір перебором? Але міняти щось часу немає. Він уже внизу і я поспішаю до нього, доки ніхто з нас не передумав.

Чорний позашляховик Даміра припаркований прямо біля входу до ЖК, незважаючи на те, що паркування тут заборонено. Але коли він дотримувався правил?

Дамір не виходить мене зустрічати, тому я сама відчиняю дверцята і забираюся в салон. Завмираю, дивлячись на нього. Не знаю, чи можу потягтися до його губ, щоб поцілувати чи ні. Взагалі не уявляю як тепер з ним поводитися. Тієї легкості, що була між нами в минулому тепер немає, тому я боюся зробити помилку. Боюся його знову втратити. Тепер я знаю, наскільки це боляче - втрачати його. І більш ніж впевнена, що не перенесу цього знову. Просто не впораюся. Я вляпалася по самі вуха.

- Готова? - Запитує Дамір, повертаючи до мене голову. Тану під його поглядом і серце в грудях стукати починає швидше.

- Готова, - вимовляю тихо, задихаючись від його близькості. Я за ним так сумувала, що не передати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍