Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 27.2

Дамір тягнеться до мене першим. Жорстко обхоплює пальцями підборіддя, змушуючи присунутися ближче. Залишає на моїх губах короткий поцілунок, заправляє моє волосся за вухо.

- Сумувала? — питає і по тілу повзуть мурашки від його голосу.

- Тільки якщо ти сумував за мною, - плескаю віями. Я все ще напружена, не можу ніяк розслабитися поряд з ним, боюся, що він передумає і висадить мене посеред дороги.

Дамір не відповідає, хмикає та відсувається від мене. Машина зривається з місця, стрілка на спідометрі злітає вгору. Відчуття, ніби чоловік поспішає дістатися додому швидше. Я впиваюся пальцями в ремінь безпеки, втискаюсь у сидіння. Не наважуюсь що-небудь говорити йому, наше примирення надто тендітне, щоб робити йому зауваження щодо швидкої їзди.

Коли чоловік заїжджає у двір, у мене складається враження, що я тут цілу вічність не була. Виходжу з машини, не чекаючи поки Дамір відчинить для мене дверцята. І відразу ж до мене на зустріч мчить Айк.

- Гей, привіт, друже. Ти сумував за мною? Не забув?

Пес щасливо тикає мені в долоні свою мордочку, обнюхує мене, мало не валить на землю.

- Схоже, скучив не один я, - хмикає Дамір, завмираючи за кілька кроків від мене, і спостерігає за тим, як я граю з його псом. - Ну, все, Айк, вона не до тебе приїхала.

Я йду за чоловіком до ґанку. Проходжу всередину та шкіра покривається мурашками від спогадів. Він допомагає мені зняти пальто, все це схоже на перші побачення у пар, які ще не дійшли до ліжка.

- Я думала, вечеря - це привід, - завмираю перед накритим столом.

Швидше за все Дамір викликав додому якусь компанію для приготування їжі та сервірування, тому що його хатня робітниця точно не стала б морочитися квітковими композиціями та свічками.

- Вечеря – це спосіб розслабитися та поговорити. Сідай. Яке вино будеш: біле чи червоне?

Я морщусь при згадці алкоголю.

- Я з недавніх пір не п'ю, - посміхаюся і займаю місце за столом. Дамір сідає навпроти. Мені наливає сік, собі келих червоного вина.

Потім запалює свічки та гасить світло. Ми з ним опиняємось у напівтемряві. Обстановка більш ніж інтимна. І мені дуже приємні його старання та залицяння.

Очікування зводить з розуму. Хочу торкатися його, хочу відчувати жар його тіла. Хочу, щоб це тривало вічно і не закінчувалося ніколи.

- Все добре? - Запитує в мене, беручи в руки столові прилади.

Мені шматок у горло не лізе, а ось Дамір з апетитом їсть, час від часу поглядаючи на мене дивним поглядом.

- Так, - не можу зізнатися вголос, що це гнітюче мовчання між нами зводить з розуму. Я не розумію як поводитися з ним.

- Ти сьогодні гарно виглядаєш.

- Сумнівний комплімент з огляду на те, що я завжди виглядаю чудово, - хмикаю я і тягнуся до соку, вирішуючи що цього вечора келих вина, щоб розслабитися, мені не завадить таки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍