Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Влас

Чорт!

І хто тільки за язика тягнув?

Звісно, я розлютився, коли Ніка почала ось так спокійно говорити про Сіворського і моментально спалахнув зсередини. З одного боку мені дійсно це не сподобалося, але з іншого – чому я взагалі сказав те, що сказав?

Хоча причину все ж розумію… Не дивлячись на те, що мені добре поряд з нею, я все одно ловлю себе на думці, що не можу повністю їй довіряти. Хочу. Дуже хочу. Але не можу і все. Мабуть, це питання часу, або ж… 

Я вже давно думав поговорити з Нікою відверто за все, що відбувалося в університеті, але... Вирішив, що простіше залишити минуле в минулому. Я не впевнений, що готовий до правди у будь-якому її вигляді, тож не варто навіть і порушувати цю тему. Тим більше в той момент, коли я поцілував її біля клубу, я добровільно змирився з тим, що не можу просто так відмовитися від свого бажання бути з нею, навіть не зважаючи на всі свої переконання, а тому – потрібно якось тримати себе в руках.

***

Зайшов в офіс з чітким бажанням знайти свою білявку і змінити її гнів на милість.

Звісно, зробити це в мене не вийшло, адже по дорозі вже по добрій (точніше не дуже добрій) традиції мене перехопив Андрій.

– О, добре, що я тебе зустрів. Привіт, Власе, – звернувся до мене.

– Привіт. Ти щось хотів?

– Так. Слухай, поїдеш знову замість мене на зустріч із покупцем? У нас з Ритою УЗД, а я про нього щось геть забув.

– Без проблем, – відповів, хоча сам був не дуже задоволений таким розвитком подій. 

– Дякую, виручив, – поплескав по плечу, повідомив всі деталі і вже хотів піти, коли неочікувано знову зупинився і спитав. – Слухай, а як там пройшла зустріч з Сіворським? З тією перевіркою я навіть не згадав про це, тож хоч в двох словах давай.

– А він не дзвонив? Чи його помічник? – обережно поцікавився.

– А повинні були? – підозріло перепитав.

Ага, отже, Ніка мала рацію. Олігарх вирішив все зам'яти без зайвого скандалу. Стиснув зуби, стримуючи слова, які справді хотів сказати, і відповів.

– Та ні, просто спитав. Все пройшло... нормально.

Андрій кивнув і пішов геть.

А мені не залишалося нічого іншого, ніж піти назад в авто і відправитися на зустріч з покупцем.

Перед тим як виїхати, вирішив попередити Ніку, що сьогодні буду відсутній в офісі до обіду. Вона нарешті прочитала моє повідомлення майже одразу, але відповіла при цьому красномовним “ок”.

Ображається. 

Я вже й відвик від такого, але робити нічого. Розберуся з покупцем, а там далі вже буду думати, як бути з Нікою.

***

Ніка

Влас не повернувся.

Написав коротке повідомлення, що поїхав у справах до обіду і все. Але ось вже майже вечір і ні звука від нього.

Цілий день прокручувала його слова у голові. Я знаю, що він завжди до мене ставився погано, але справді сподівалася, що ці вихідні багато чого змінили у наших стосунків. Та, очевидно, все ж помилялася.

З важкими думками їхала додому і навіть не знала, як далі мені бути. Мені з ним добре. Навіть більше, ніж добре. Але це його ставлення до мене… Де гарантія, що й надалі такого не буде повторюватися? І мені справді дуже страшно, адже я відчуваю, що починаю до нього відчувати щось надто сильне.

Мимоволі згадала, як взагалі колись побачила його вперше. 

І ні, це не було в університеті. Точніше... Наша перша зустріч відбулася за місяць до того, як я дізналася, що він буде викладати в нашої групи.

В той період я отримала свій перший досвід роботи у справжній дизайнерській студії. Потрапила туди випадково. Вони на одному відомому сайті шукали людину на посаду помічника головного дизайнера на декілька місяців. Я надіслала резюме, не дуже сподіваючись на відповідь, але… Я її отримала, як і роботу у результаті. 

Тоді ми з Ольгою, головним дизайнером, разом працювали над дизайном для новобудови – сучасної  приватної лікарні з власним стаціонаром. Ольга постійно хвалила мої ідеї і казала, що в мене талант. На ентузіазмі я працювала днями і ночами, тож вийшло так, що зробила майже всю роботу сама. Звісно, я сподівалася, що на презентації мене відмітять і це буде моя перша феєрична перемога. Але перемоги не було. Була поразка. Жорстка та несправедлива.

Ольга на презентації представила мій проєкт, як свій власний. Вона з захопленням розповідала як багато вона працювала, а я стояла в стороні і не могла вимовити ні слова.

Саме на тій презентації я і зустрілася з Власом вперше. Він проєктував та будував ту саму будівлю, тому його й запросила компанія-замовник. Зізнаюся, що до цього я багато про нього читала в інтернеті, але ніколи не бачила особисто, тож в той день я просто не могла відвести від нього погляду. Він виглядав настільки витончено та впевнено в собі, що не тільки я, але й всі інші присутні жінки дивилися на нього з відкритим ротом. 

Я хотіла, щоб він помітив мене, але замість цього  спостерігала за тим, як він хвалить Ольгу та дякує за хорошу та дуже якісну роботу.