Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

– Веселий гівнюк, – прокоментував здоровань.

Втрутилася Наомі:

– Вони не випадково побудували станцію в скелі. Опромінити радіацією через ці багато метрів скелі так просто не вийде.

– Я якось місяць провів у антирадіаційному укритті, – повів Алекс, коли вони проштовхувались через щільний натовп. – На нашому судні впало магнітне поле утримувача плазми. Автоматичне відключення не спрацювало, і реактор маслав ще майже секунду. Машинне відділення просто розплавилося. На сусідній палубі п’ятеро загинули раніше, ніж зрозуміли, що в нас проблеми; знадобилося три доби, щоби виковиряти їх з розплавленої палуби для похорону. Вісімнадцятеро вцілілих нервували в укритті тридцять шість діб, поки до нас летів буксир.

– Звучить шикарно, – прокоментував Голден.

– Врешті-решт шестеро з них побралися, а інші ніколи одне з одним більш не розмовляли.

Десь попереду хтось закричав. Це не був зойк небезпеки чи злості, направду. Розпач. Страх. Саме ті речі, яких не бажав чути Міллер.

– Можливо, це наша не найбільша проблема, – мовив Міллер, та перш ніж він встиг пояснити, закільцьоване повідомлення з гучномовців було перерване новим голосом:

– Агов, люди! Ми поліція Ероса, панятна? У нас тут надзвичайна ситуація, тож робіть те, що ми кажемо, і ніхто не постраждає.

І року не пройшло, подумав детектив.

– Ось вам правила, – продовжував новий голос, – наступного йолопа, котрий штовхатиметься, я застрелю. Рухайтесь тіпа організовано. Перший пріоритет: організовано. Другий пріоритет: рухайтесь! Давай, давай!

Спершу нічого не сталося. Вузол людських тіл був зав’язаний затуго навіть для найсерйозніше екіпованого поліцейського спецназу. Проте за хвилину Міллер побачив, що декілька голів попереду заворушились, а потім і пішли уперед. Повітря в тунелі стало спертим, і запах гарячого пластику з перевантажених повітряних рециклерів донісся до них, щойно натовп почав рухатись. Міллерові стало легше дихати.

– У них є надійні укриття? – запитала позаду жінка у свого компаньйона, та за мить їх віднесло потоком людей.

Наомі ухопила Міллера за рукав.

– То в них є? – запитала вона також.

– Вони мали б бути, так, – відповів Міллер, – досить для чверті мільйона голів плюс необхідний персонал, плюс медики – вони отримають перші місця.

– А ще хтось? – запитав механік.

– Якщо вони виживуть, – втрутився Джим, – то персонал станції має врятувати якнайбільше.

– Ти ба, – відреагував Амос, – ну тоді до сраки це все. Ми йдемо до «Росі», еге ж?

– Та ж так, – погодився капітан.

Попереду бурхливий натовп з їхнього тунелю змішувався з потоком людей з нижніх коридорів. П’ятірка крутих чоловіків у спорядженні для приборкання заворушень підганяла людей. Двоє з них навели зброю на натовп. Міллер вже майже вирішив підійти і дати ляпаса цим ідіотам. Наводити на людей зброю – то не найкращий метод уникнути паніки. Один з копів був занадто гладким для своїх обладунків, і застібки на його пузі натягнулися, мов руки коханців, коли їх розлучають.

Міллер перевів погляд униз і сповільнив кроки; дещо його раптом і дуже серйозно стривожило. Один з поліцейських махнув пістолем, а інший, черевань, реготнув і сказав щось корейською.

Що там Сематімба казав про нову поліцію? Аматори, що прикидаються крутеликами. Нова корпорація з Місяця. Винайняла белтерів. Корумповані.

Ім’я. Вони мали ім’я. КPM. Carne Por la Machina. М’ясо для машини. Один з копів, що махав пістолем, опустив зброю, зняв шолома і сильно почухав за вухом. Мав чорняву кучму, шию в татуюваннях і шрам від повіки аж до щелепи.

Міллер його знав. Роки півтори тому він заарештував цього типа за напад і рекет. Та й обладунки – броня, кийок, пістоль – теж виглядали знайомо. Довс помилявся. Врешті-решт Міллер зміг-таки знайти власне обладнання для придушення заворушень.

Щоб це не було, почалося воно задовго до того, як «Кентербері» прийняв той нещасний виклик зі «Скопулі». Задовго до того, як зникла Жулі. І розміщення бандитів з Церери на службу на Еросі в крадених церерійських обладунках було частиною плану. Третьою фазою.

Еге, подумав Міллер, що ж, це закінчиться погано.

Він прослизнув убік, дозволивши тілам закрити його від стрільця, зодягнутого копом. Один з озброєних крикнув:

– Спускайтеся на рівень казино. Ми направимо вас до протирадіаційного сховища, але вам треба зібратися в казино!

Голденівці не помічали нічого дивного. Вони розмовляли поміж собою, планували шлях до свого судна і свої подальші дії, пліткували про тих, хто міг атакувати станцію і куди могли перевезти покручене, заражене тіло Жулі Мао. Міллер насилу стримався, аби не перервати їх. Він має бути спокійним, аби все як слід обдумати. Вони не повинні привертати увагу. Їм потрібен слушний момент.

Коридор зробив поворот і розширився. Натиск тіл дещо зменшився. Міллер дочекався мертвої зони між поліцейськими, простору, де ніхто з фальшивих копів не міг їх бачити, і узяв Голдена за лікоть:

– Не йдіть туди.

РОЗДІЛ 27. Голден

– Що значить «не йдіть»? – запитав Джим, висмикуючи лікоть з Міллерової руки. – Щойно хтось поцілив у станцію ядерним зарядом. Це вже більше, ніж ми можемо чимсь відповісти. Якщо ми не потрапимо на корабель зараз, то виконуватимемо все, що скажуть, допоки зможемо дістатися до «Россі».

Міллер відступив на крок і підняв руки; він все зробив для того, аби не виглядати загрозою, але Голдена це дратувало ще більше.

Позаду поліцейські направляли натовп до казино. У повітрі дзвеніло від підсилених голосів копів та гудіння стурбованих людей. І поверх цього гучномовці радили усім залишатись спокійними і співпрацювати з надзвичайниками.

– Бачите онде того гицеля в поліцейських обладунках? – запитав Міллер. – Це Габбі Смолз. Він завідував «кришею» від «Золотої Гілки» на Церері. Ще трохи підторговував «пилом», і я підозрюю, що чоловік п’ять він викинув зі шлюзу.

Голден подивився на чоловіка. Широкі плечі, товсте пузо. Тепер, коли Міллер вказав на нього, щось було з ним не те, щось підозріле, як на копа.

– Я не второпав, – відповів Голден.

– Пару місяців тому, коли ви розпочали низку заворушень, сказавши, що Марс знищив вашого водовоза, ми виявили…

– Я ніколи не казав…

– …ми виявили, що майже все поліцейське спорядження для приборкання заворушень на Церері зникло. А за декілька місяців до того зникла також купа наших місцевих бандюків. Я щойно знайшов, де вони всі опинились.

Міллер вказав на запакованого в обладунки Габбі Смоллза:

– Я б не ходив туди, куди він направляє людей. Їй-бо, не ходив би.