Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

—Сподіваюся, — тяжко зітхнув Володимир Олександрович.

Михайло та Дженні увійшли до великого холу, де були гості. Чоловіки, жінки в дорогих вбраннях були розбиті на невеликі групи, про щось розмовляли один з одним, попиваючи шипучий напій в прозорих келихах. Вони підійшли до стіни, щоб не заважати гостям, і просто спостерігали за ними. Біля дівчини пройшов хлопець, і її ніс уловив стійкий запах цитрусу. Дженні напружилася, намагаючись знайти власника запаху, але безрезультатно. Вона втратила його з поля зору.

—Ти відчуваєш це? — Схвильовано звернулась вона до Михайла, уважно вивчаючи натовп.

—Що саме? — уточнив він.

—Запах цитрусу.

—Ти впевнена? — недовірливо перепитав він. — Тільки ти можеш відчути цей запах.

—Здається, він тут, — невпевнено сказала вона, продовжуючи шукати поглядом потрібну їй людину.

—У такому разі тобі треба бути обережним з ним. Поки татуювання не з'явиться, ти можеш нашкодити йому, — тихо прошепотів на вухо Михайло, напружено дивлячись на гостей.

—Не можу поки зрозуміти, кому саме з присутніх належить цей запах, — Дженні починала нервувати.

—Терпіння. Сконцентруйся, — тихо казав він.

Після виступу хлопців Христина підійшла до Павла, щоб подякувати йому за подарунок. Він запропонував їй трохи прогулятися на задньому дворі. Вони пішли в сад і присіли на лаву.

—Ну, розповідай, що в тебе трапилося? — Запитав Павло.

—Чому ти думаєш, що в мене щось трапилося? — зніяковіло спитала дівчина, ховаючи очі.

—По-перше, ти відповідаєш питанням на питання, це означає, ти нервуєш, а по-друге, у тебе все написано на обличчі, говори, — продовжував вимагати Павло.

—Все ти знаєш, — зітхнула дівчина. — Він мене зрадив. Хочу скасувати весілля, але не знаю, як про це сказати батькові, — сумно сказала вона.

—Зрадив, кажеш, — хлопець напружився й стиснув кулаки. — Якщо він спробує підійти до тебе – вуха надеру.

—Та не чіпай ти його, забудь. Я поговорю з батьком про весілля, — змучено говорила дівчина, опускаючи свою руку на кулак хлопця, злегка погладжуючи його руку великим пальцем.

—Якщо знадобиться якась допомога, звертайся, — руки хлопця розтиснулися, і він трохи розслабився. Взяв у свої великі долоні її руку. Декілька хвилин вони сиділи в тиші.

—Слухай, тиждень тому до Євгена приходило двоє хлопців, вони як дві краплі води схожі на Максима та Артема, — насупивши брови, обережно почала Христина.

—Ти впевнена? — недовірливо перепитав Павло.

—Не дуже. Але ці двоє здаються мені знайомими. Наче я вже з ними зустрічалася десь особисто, — дівчина намагалася згадати, де саме їх бачила.

—Тоді, ходімо до них і спитаємо, — запропонував хлопець, підвівся з лави потягнув на себе дівчину, не випускаючи її руку зі своєї, вони попрямували до будинку.

Не розплющуючи очі й тримаючи за руку хлопця, дівчина йшла за запахом цитрусу до його власника. Як тільки вона зрозуміла, кому належить цей запах, здалось, ніби земля вибилась з-під ніг. Це був Шевчук. І якби тільки це було проблемою. Доля вирішила зіграти з нею злий жарт. Адже Микита Шаповал, Денис Гончарук і Сергій Денисов теж мали такий самий запах, і це збивало її з пантелику. Час ніби зупинився, все що її оточувало відійшло на задній план. Гомін присутніх людей перетворився на розмитий шум, схожий на на перешкоди старого телебачення. В голові хаотично лунало питання: «Як таке можливо?». Її почало трусити, серце гулко стукало в скронях, здавалось голова зараз «зірветься». Емоції разом нахлинули, дезорієнтувавши її в часі та просторі. Від надлишку почуттів дівчині стало погано, несвідомо вона зжала руку Михайла, що той аж скривився від болю, Дженні попросила Михайла вивести її на вулицю. Хлопці стояли майже біля виходу на заднє подвір'я, Дженні йшла в їхній бік. Вона була за крок від них, щойно пройшовши біля них, у неї з'явилося татуювання у вигляді вовка. Микита помітив дівчину та пішов за нею. Наздогнавши її, він попросив кілька хвилин, щоб поговорити з нею. Неохоче вона все ж таки погодилася. Дженні вийшла надвір і пішла у бік саду. Михайло залишився біля фонтану, проводжаючи їх тривожним поглядом. Христина разом із Павлом підійшли до хлопців.

—Вибачте, хлопчики, що турбую вас, але тут така справа, — невпевнено почала Христина.

—Вона хоче сказати, що Максим та Артем дуже схожі на двох хлопців, які приходили до її нареченого тиждень тому, — впевнено промовив Павло, ніжно обіймаючи дівчину за талію.

—Ви наречена Шевчука? Співчуваю. А я думаю, чому мені ваше обличчя таке знайоме, — саркастично промовив Артем. – Вибачте, не одразу впізнав вас. Я теж помітив, що неначе знаю вас особисто.

—У них, дійсно, щось було? — Вона дуже сподівалася, що це все виявиться якимсь безглуздим жартом.

—Так, він батько її дитини. Вона не з тих дівчат, що стрибатиме в ліжко до незнайомого чоловіка, — впевнено сказав Артем.

—Отже, він із нею щось зробив, — зло подивився на хлопців Максим.