Читати книгу - "Війни Міллігана"

дії, і якщо він не вчинив нічого проти правил, його можна буде відновити на посаді, але наразі він не хоче з ним працювати.

Біллі був просто розбитий.

За тиждень по тому Ренді Дана та Ґері Швейкарт зустрілися з терапевтичною командою (серед інших були присутні доктори Керолін, Лінднер та Якамі), щоб обговорити інцидент, який призвів до того, що Біллі зачинили в кімнаті.

— Я провів розслідування, — повідомив Ренді Дана, — і не знайшов ніяких протиправних дій Біллі. Ті, хто працював з ним, підтвердили, що він був на завданні, а також заявляють, що він завжди чудово виконував доручення.

Протягом цієї зустрічі вони також обговорили виписаний Біллі препарат та його дію. Доктор Керолін вважала, що треба продовжувати лікування «Амобарбіталом», але доктор Лінднер після консультації з доктором Джеєм Дейвісом (директором Департаменту психічного здоров’я) вирішив прибрати цей препарат. У ДПЗ вважали, що якщо з Біллі знов станеться те, що сталося минулого тижня, то відповідальність за це ляже на них. Ніякого іншого лікування, крім як довготривалої психотерапії, ніхто не запропонував.

Наступного дня доктор Керолін дійшла висновку, що пацієнт поводиться помірковано і доречно.

— Не бачу жодної причини не підписати йому вихід на вікенд. Але доктор Лінднер заборонив Біллі будь-які виходи та скасував усі привілеї в лікарні: «Пацієнт має бути у відділенні 24 години на добу, аж поки цей наказ не скасує директор клініки або доктор Лінднер. До нового наказу пацієнт має лишатися під наглядом персоналу клініки».

У п’ятницю після обіду Біллі підійшов до пункту медсестер по чергову дозу «Амобарбіталу». Сестра зателефонувала в аптеку, потім похитала головою і зробила якусь помітку у своїх записах.

— Фармацевт каже, що відтепер потрібен дозвіл на видачу «Амобарбіталу».

Коли Біллі це почув, його почали бити дрижаки. Він зрозумів, що його вирішили залишити тут на всі вихідні без препарату. Досвід свідчив про те, що таке різке припинення прийому його просто вб’є. Він попросив сестру зателефонувати доктору Керолін.

О 17:50 доктор Керолін зробила запис: «Біллі енергійний, поміркований та адекватний. Жодних симптомів дисоціації. Він продовжує приймати препарат за рецептом. Він боїться, що без препарату він знов дисоціює і втратить можливість нормально функціонувати. Я переконала пацієнта, що протягом вихідних давати препарат не припинятимуть.

Сьогодні мені зателефонувала медсестра і повідомила, що для Біллі немає препарату і аптека відмовилася його поставити, заявляючи, що йому змінюватимуть ліки. Я знов зателефонувала в аптеку і ми домовилися, що рецептурні препарати не скасовуватимуть протягом вихідних, тож пацієнт продовжує приймати по 200 мг „Амобарбіталу“ тричі на день. За наказом доктора Лінднера та директора Дені Міллера пацієнт залишається у відділенні до кінця слідства. Він розуміє всі обставини, але все одно дуже боїться не отримати препарат».

Доктор Керолін пообіцяла Біллі, що персонал не буде намагатися прибрати «Амобарбітал», аж поки вона не повернеться з відпустки. Тоді вона була впевнена, що за відповідної дози — а доза Біллі була саме такою, — цей препарат абсолютно безпечний, і що старанно прорахована програма виведення психоактивної речовини під наглядом спеціалістів не загрожуватиме здоров’ю Біллі. Вона виписала рецепт Біллі на всі вихідні — і він знов злився.

Учитель згадав, чому минулого тижня йому раптово знадобилася доза. томмі вирішив, що його звідси ніколи не випустять. Крім того, Лінднер говорив про те, що його зніматимуть з «Амобарбіталу», і це його неабияк налякало — він почав іноді пропускати прийоми препарату і ховати пігулки на випадок необхідності.

30 червня у понеділок соціальний працівник Застроу записав у своєму звіті: «Доктор Лінднер пропонує нам скласти надійний план детоксикації для цього пацієнта і відкласти його до потреби».

О 17:45 доктор Керолін зробила запис: «Пацієнт продовжує співпрацювати з терапевтом. Дисоціації не спостерігається. Він наляканий бо [каже, що] „я знов розпадуся, я втрачаю контроль“. Пацієнт стурбований і наляканий через те, що йому сказали про можливе скасування препарату».

Пізніше того дня доктор Якамі відправив доктору Д. Векслеру запит на консультацію: «Пацієнт Мілліган приймав „Амобарбітал“ тричі на добу по 200 мг протягом дев’яти місяців. Доктор Лінднер пропонує прибрати цей препарат, і ми маємо скласти програму детоксикації. Чи не могли б ви переглянути дані та запропонувати стандартну випробувану програму детоксикації?»

Відповідь доктора Векслера прийшла 2 липня:

«Пропозиції щодо детоксикації для пацієнта, який приймав „Амобарбітал“ (по 200 мг тричі на добу) протягом дев’яти місяців:

Цей препарат є швидкодіючим барбітуратом зі строком дії у 8–11 годин, виводиться печінкою. На цьому етапі у пацієнта, найімовірніше, виникла психологічна і фізична залежність від препарату, тому є висока ймовірність прояву симптомів абстиненції. Припинення прийому препарату може загрожувати його життю і має проводитися в клінічних умовах. Серед можливих симптомів: марення, конвульсії, смерть. Симптоми дуже важко усунути… Припинення прийому барбітуратів супроводжується високим рівнем смертності… Я б не радив проводити таку процедуру в умовах вашого закладу через відсутність відділення інтенсивної терапії. Рекомендую направити пацієнта у лікарню, яка здатна провести таку програму у відповідних клінічних умовах детоксикації».

Підпис: Дж. Векслер.

Напередодні вихідних до 4 липня[51] томмі дізнався, що доктор Ліднер наказав помістити його в ізолятор під особистий нагляд. Наглядач, який його туди відвів, з насмішкою повідомив, що їм не можна починати детоксикацію, поки Лінднер не повернеться з вихідних, але оскільки в клініці дуже мало персоналу, вони можуть почати й раніше. томмі зрозумів натяк: вони хочуть закрити його в ізоляторі на три дні без препарату — не зважаючи на попередження Векслера. томмі читав відповідь, яка прийшла доктору Якамі, і бачив там слова «марення», «конвульсії» та «смерть». Йому відразу згадалося «Барбекю на колесах» у Лімі й ночі, коли він прокидався з криком «ТРЕТІЙ СТРАЙК, МІСТЕРЕ МІЛЛІГАН!»

Е ні, він не чекатиме, поки ломка доведе його до смерті. Він устиг підготуватися до сюрпризів Лінднера та цього дня. Навколо великого пальця ноги у нього накручена шпилька — під пластирем. А наглядач, який має за ним стежити, курить траву.

томмі знав, що їм дуже цікаво подивитися, як його ламатиме без барбітурату. Двоє наглядачів принесли вíдра з льодом, а інші влаштувалися ззовні й підготувалися спостерігати, як він почне пітніти та звиватися, а потім і відчайдушно кричати.

Але нічого такого не відбувалося. Вони не розуміли, що «Амобарбітал» діє на Біллі не так, як на інших людей. У Біллі всі страждання проходили всередині: почався сплутаний час, «блимання» ставало дедалі частішим, дисоціація прогресувала — різні люди чергувалися на сцені, щоб дізнатися, що відбувається.

— Та що таке?! Його вже мають корчі бити! Що за