Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

29

Отже, після годинного аутотренінгу, я все ж таки зважилася набрати батька. Спочатку все йшло більш-менш гладко. Мою заготовлену брехню вислухали з вражаючим спокоєм, але слідом посипалися дивні запитання. Було таке враження, що батько спеціально затягував розмову, нервуючи з кожною хвилиною дедалі більше. Зрештою, він вибухнув і зажадав, щоб я, не кладучи слухавки, набрала його по відеозв'язку. З переляку від незвичного гарчання, я сіпнулася, та телефон наказав "довго жити" об плитку на балконі.

Поспішний огляд біля дзеркала не показав особливих змін у зовнішності після звернення, та я рішуче сіла за комп'ютер. Батько деякий час просто розглядав мене, а потім вибухнув такою добірною лайкою, якої я за все своє свідоме життя від нього не чула. Я перевела переляканий погляд на бліду Марту за його плечем. Якщо чесно, то одразу її й не помітила! Вона жалібно дивилася на мене зі сльозами на очах. Раптово на моніторі виник незнайомий молодий чоловік та, відсунувши батька, звернувся до мене:

- Єлизавета Кирилівна, де ви перебуваєте?

- На морях! - не розуміючи, що відбувається, ляпнула я.

- А де саме? - наполягав той.

- Тату, це що таке? - виразніше висловити думку не вдалося!

- Інтерпол! - коротко кинув батько, - Лізонько, будь ласка, відповідай йому, де ти перебуваєш зараз! Твій сигнал блокується і тебе неможливо вистежити!

- Тату, ти що влаштував?! Я ж сказала, що зі мною все гаразд! - у шоковому стані я спробувала його заспокоїти.

- Ти, взагалі..., - продовження нехитрих матюків, - Я всі служби підняв... Ти немов крізь землю провалилася..., та я тебе спадщини позбавлю...! Доню, якщо ти загуляла - я тебе своїми руками придушу..., - не цензуру в кожному реченні я пропустила повз вуха.

- Єлизавета Кирилівна, повідомте ваше місце розташування! - знову вклинився інтерполовець, - Ми не можемо засікти ваш сигнал.

- Тату, зі мною все гаразд! - повторила я та, не бачачи іншого виходу, відключилася.

Гордість - це, звісно, добре, але продовжувати безвилазно сидіти в кімнаті, тоді як батько, хвилюючись, підняв на ноги всіх кого можна для пошуків недолугої мене, я вважала неприйнятним. За кілька хвилин оббігла весь не маленький будинок. Переконавшись у його порожнечі, тобто у відсутності інших живих душ, ризикнула вийти на вулицю, де одразу ж натрапила на людину, яка проходила повз. Саме людину, а не мисливця! У розгубленості я завмерла на місці. "Так..., не погано так влаштувалися безсмертні в чужому світі!" - ліниво промайнула думка.

Коли хлопець мене помітив - різко зблід, але все ж спокійно продовжив свій шлях. Мабуть, наявність автомата надавала йому впевненості!

- Гей! - покликала я "ввічливо".

Він зупинився і з побоюванням повернувся до мене.

- А де... Влад?

- Ні! - видав він і акуратно прочистив горло.

Це як розуміти? Не відповідатиму на запитання чи Влад наразі відсутній?

- У сенсі "ні"?

- Полетів!

"У теплі краї?" - тут же захотілося уточнити, але змусила себе стриматися.

- Сподіваюся, обіцяв повернутися?

Хлопець знизав плечима з таким виглядом, ніби я запитала в нього, що таке диметилетилового ефіру параамінобензойної кислоти гідрохлорид? Дивуючись про себе такій реакції, я вирішила злегка перефразувати запитання. Адже якщо викласти завдання доступною мовою - результат може порадувати! Наприклад, замість вищевикладеної невимовної маячні, можна просто запитати - що таке аскорбінова кислота? Гаразд, спробуємо:

- Ви не підкажете, коли він повернеться? - той самий ефект! Та що ж таке?!

Прикинувши, що за час відсутності Влада батько може реально посидіти від невідомості, я пішла на пролом:

- Мені потрібно терміново з ним поговорити. Зараз же!

У мого мимовільного співрозмовника судорожно заскрипіли мізки в спробах знайти правильне рішення. Треба віддати йому належне - думав не довго, лише близько півхвилини. Після чого дістав рацію і почав із нею розмовляти. Мені сподобався тільки початок, на кшталт усім відомого "перший, перший, я другий, як чути? прийом!". А далі неймовірно захотілося тріснути недоробленого солдатика чимось важчим.

- У мене проблема біля центрального входу в головний будинок!

«Проблемою» мене ще ніколи не обзивали! В очікуванні поповнення до нашого дуету, я спопеляла опонента злісним поглядом. Незабаром з'явився мисливець. Хлопець коротко виклав йому суть проблеми, на що той, навіть жодного разу не глянувши на мене, дістав мобільний та заговорив уже знайомою, але все такою ж невідомою мовою. Кілька коротких фраз та трубка опинилася у мене в руках. Настрій на військові дії розбився вщент від легкої перемоги. Я нерішуче приклала телефон до вуха.

- Лізо, що сталося? - пролунав спокійний голос із хрипотою.

- Ееее..., - з пам'яті миттєво випарувалася причина дзвінка.

Поки я збирала думки, що розбіглися, Влад флегматично очікував відповіді. Визнаю - мовчала довго, навіть не намагаючись згадати, навіщо вимагала розмови з ним. На мене нахлинуло минуле! Перед очима пронеслася наша перша зустріч. Тоді з ним була його співробітниця. Як же її звали? Втім, уже не важливо! Але зараз було зрозуміло, чому вона мене не впізнала, коли я пізно ввечері заявилася до неї додому. Підозрюю, що з тієї ж причини безмовно пішов зек, який наїхав на Влада в кафе. Навіювання! Чорт, зручно то як! Навіть грубу силу за таких талантів застосовувати не потрібно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍