Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

Про хату дідову, що стояла коло Манжосової, нічого вже не можу сказати. Бачив тільки яму від погреба і в тій ямі бите каміння. Уже коли я через 60 років приїхав на це місце, то там, як після татарського нашестя, взагалі нічого не було. Де колгосп пройшов, там як вогнем все було спалено.

Садиба була по довжині, з півночі на південь, у сторону церкви, 120 м; подвір'я велике - так метрів 50 на 50. На подвір'ї стояла хата, завдовжки 10 м, завширшки - 5 м. Фундамент був слабенький - збито раму з лісоматеріалу і заліплено глиною з соломою.

Хата була характерна для України. Ми уже згодом жили в селі Виганськім: така сама хата була, копія тієї, в якій ми жили удома. Входиш у сіни розміром десь 3 на 3 м, стелі не було, стіни конусом ішли вверх і кінчалися димоходом. З кімнат виходило по дві кагли - це дірки такі, одна - з опалювальної грубки, друга - з печі. Це з одної сторони, і так само з другої. Повертаєш у велику кімнату, десь 4х5 м була вона, справа - піч, четверту частину площі займала, біля печі лежанка. Далі під стіною від вулиці - дерев'яне ліжко, застелене гарною ковдрою, на стіні килимок висів, на ньому виткано малюнок - чумаки їдуть на возі, воли круторогі. Цей килимок ми возили за собою аж у Городище, в Городищі ми його вже викинули. Це вже як батько зостався сам на хазяйстві, то спав на ліжку, а поки дід хазяйнував, то спав на печі, баба - на лежанці, а ліжко стояло як прикраса, застелене гарним покривалом, а на ньому подушки: зразу така здоровенна, а тоді менша, менша, ще менша, мало не під стелю. З причілка - два вікна, між ними скриня. Скриня мала опукле овальне віко, так що й тарілку поставити незручно. В скриню ховали одежу, там шкатулки були з усякими обручками, намистом і т. ін. Скриня невелика розміром, десь 1 на 1,5 м. Коло неї з двох боків стояли стільці саморобні. Коли дід ще був віруючим, то в кутку висіли образи і там завжди горіла лампадка. Ну а вже коли дід став атеїстом, то в кутку не було нічого, просто затягнуто завісочкою. Біля стіни з двору стояло батькове холостяцьке ліжко, таке, що його можна було розібрати три дошки, дві спинки. Це ліжко в нас було аж до Нью-Йорка на Донбасі і вже там десь поділося, мабуть, спалили. Коло вікна, вже біля дверей, стояв ткацький верстат. Дід був ткачем, він ткав не тільки прості полотна, а й рушники й скатерки, і не тільки білою ниткою, а й кольоровими нитками. Я ще пам'ятаю, як дід сидів за цим верстатом і ганяв човника. Човник із граба зроблений, такий гладенький, в ньому котушечка з нитками. Ото прогнав між нитки, тоді за такий важіль раз, і ці нитки міняються місцями: та, що була внизу вгорі, а та, що була вгорі, стала внизу. Дід славився своїми рушниками, які часто дарував у церкву. За спиною у діда стояв мисник це така шафка для посуду, там стояли миски із грубецькими такими великими зубцями, не із фарфору, а з фаянсу, мабуть, чи з глини. Було витягують миску, насипають туди борщу і сьорбають всі з одної миски.

Це я розказав про велику хату.

В маленькій хаті справа була піч. Комин підпирався заслонкою, під низом пусто - туди складали всякі кочерги, лопати, коцюбу.

Коли напалять у печі, то, як хліб пекти, треба розгорнути жар тонким шаром, щоб він рівномірно пік. Розрівнюють жар коцюбою, тоді садовлять хліб, закривають задвижкою і ждуть певний час. Трохи одслонив задвижку, глянув вже рум'яний хліб, можна витягувать. Коли горять ще свіжі дрова, то їх теж розгортали рівномірно по печі, щоб рівномірно нагрівались стінки. Це робили кочергою.

Раніше каструль не було, а були баняки і горшечки із глини. Рогачем підхватують цю посудину і витягують із печі.

Вхід на піч через лежанку; то туди залазиш нагору і грієш боки. Особливо любили лежанку старі баби. Моя бабуся боялася поїхать на Донбас, мовляв, як же я там буду без печі?».

Хочу розповісти анекдот про піч. У баби була не одинарна піч, а подвійна. У мого діда був тільки один син, а то самі дівки, штук шість, та в тому числі і моя мати. Так дід, як ставив хату, то поставив велику піч, звужену до виходу. Баба один раз залізла на цю піч, заснула, а тоді прокинулася треба злазити, а вона намацує і не може знайти вихід, щоб ізлізти. Раз п'ять облазила кругом нема! Кругом заліплено. Вона тоді кулаком через кожний сантиметр «бух, бух, бух», попадає в те місце, де вихід, і летить на лежанку сторч головою і ногами стає на піл. Отакі анекдотичні історії бували, що на печі блудили. Ну а я ні разу не блудив. (У великій кімнаті була така сама піч, і не до самого верху, як зараз роблять, а сантиметрів на 20 до верху не доходила. Отам клали цибулю і цілу зиму сушили її на печі, а тоді весною вивозили на базар на підводі і продавали. Сіяли цибулі багато, так що цілими підводами вивозили на базар).

Але я не скінчив про маленьку хату. Зліва від печі стояв цебер і щось таке, схоже на рукомийник, там була вода. Під вікнами лава на чотирьох ніжках. У двір з причілка було одне вікно. Між причілковим і ще одним вікном раніше висіли образи, потім дід повикидав їх на горище, а коло вікна у велику раму від ікони вставив портрет Шевченка Шевченко в кожусі, в шапці. Це мені запам'яталося. В кутку ліжко дерев'яне, я частенько там спав. Під стелею була полиця. Коли мати випікала хліб, то тоді на полицю закидали його і він лежав там цілий тиждень, тоді знову пекли.

Щоб хліб не падав, полицю обведено жердкою.

Оце така була менша хата. У причілкове вікно видно було курник: звідти завжди долинало кудкудакання, півняче кукурікання.

У дворі стояв сарай, як ми зараз називаємо, а тоді називали «шопа». Там було стійло для коней, загорода для корів, місце для теляти і для свиней. Звісно, шопа була вкрита соломою.

До сусіда боком стояла клуня це така дерев'яна споруда з великими воротами, куди можна було підводою в'їжджати. У клуні складали снопи аж під самий дах, а тоді в міру потреби їх молотили. Для обмолоту було пристосовано спеціальний тік. Це добре втрамбована земля; на тік витягають снопи, розв'язують їх і молотять ціпами. Ціп це дві палиці, зв'язані ремінцем, довша у руках, а коротша та, що б'є. І ото беруть і в два, в три ціпи б'ють по снопові. Це спочатку так робилося, ну а потім батько привозив молотарку і вже нею молотили.