Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Вони міцно обійнялися.

–Як ти? – запитала вона, погладивши брата по щоці.

–Я думав, що загубив тебе.– опустив голову він.

–Тепер не загубимося.– крізь сльози посміхнулася Ельга.

 За секунду Ельгорта смикнуло в бік. Ельга не встигла зреагувати, як Містифікатор опинився за його спиною. Він із силою вдарив його між лопаток, намагаючись пропустити руку до грудної клітки. Ельгорт задихнувся і застиг, не в силах поворухнутися. Містифікатор насупився.

–Захистила від "Зломів"? – здивувався він, глянувши на Ельгу. – Розумно. Але не надто.

Ельга й сама відчувала, як застигла, мозок реагував повільно, тіло її не слухалося, магія ніби більше не належала їй. Перебуваючи в заціпенінні, Ельга відчула, як її тіло починає реагувати. Однак її рухи й голос, ніби були не її. Вона не контролювала руху вперед, помаху руки і гортанного сміху, що виривався з грудей. Гучні накази в голові, боролися з останніми силами протистояти силі Містифікатора. Однак він уже повністю полонив її тіло. І її думки злилися з думками мага, витісняючи найменші спроби контролю. Він з легкістю пропустив її руку в груди заціпенілого Ельгорта і вирвав звідти закривавлене серце, що вже не билося. Ельгорт впав на землю. Містифікатор миттєво покинув тіло Ельги і зник. Її мозок був затуманений, вона дивилася навколо через чорні цятки, що заважали розглянути все, що відбувається. Ельга зблідла, похитнувшись. Усвідомлення, що сталося, відходило на другий план перед тим, що вона зобов'язана зупинити Містифікатора. Для чого б йому не потрібно було серце Ельгорта, вона не дозволить цьому звірові забрати його. Вона заплющила очі й затремтіла, намагаючись матеріалізувати туман. Він заклубився навколо неї, проникаючи в її легені і шкіру, потім підхопив її тіло і забрав до Містифікатора.

– Як ти...– здивувався він, коли дівчина, погойдуючись, перегородила йому шлях.

–Верни мені його серце і я не вб'ю тебе. – скомандувала вона, простягнувши закривавлену тремтячу руку.– Поки що.

–Що? – Містифікатор розреготався.– А я недооцінив тебе. Навіщо тобі його серце? Він уже не жилець!

–Ти не зможеш використати його у власних мерзенних цілях.– пояснила Ельга, штовхаючи хлопця.

– О, а ти достобіса шляхетна, знаєш?– вивернувшись, промовив він.

Вона матеріалізувала крижаний кілок і знову кинулася на Містифікатора. Він знову ухилився і штовхнув її. Ельга піднялася і вдарила його по обличчю, замахнувшись кілком, хлопець вибив кілок з рук Ельги і вдарив її у відповідь. Дівчина штовхнула Містифікатора і повалила на землю, хлопець скинув Ельгу з себе. Вони піднялися, Ельга схопила його за плече, він перехопив її зап'ястя, скориставшись моментом, Ельга вдарила його кілком під ребро, Містифікатор впустив шкіряний мішечок, дівчина підняла його, дістала, загорнуте в тканину серце, і зникла в тумані. Дивлячись на свої закривавлені руки, вона розплакалася. Частина її розуміла, що Ельгорта більше немає, інша ж уперто сперечалася, відмовляючись вірити в це. Вона закричала щосили, і всі дерева навколо вкрилися кригою, крижані піки вирвалися з–під землі, небо почорніло, і град, упереміш із крупним колючим снігом, полетів із небес. Тепер вона остаточно мертва. Цей крик розбудив усіх магів, які ще залишилися в живих. Війна припинилася. Джим, що блукав лісом у пошуках Ельги, нарешті знайшов її, підбігши ближче.

–Ельго?

Він помітив тіло Ельгорта, усвідомлення того, що відбувається, каменем упало донизу, він ледве міг промовити:

–О... Ельго...

Вона важко зітхнула, впавши на засніжену землю, дивлячись в одну точку. Очі її повільно чорніли.

–Він хотів темряву? – прошепотіла вона.– Отримає. Темніше нікуди.

–Ельго... Зачекай... – шепотів Джим, хапаючи її руку.

–Або ти на моєму боці, або не стій на моєму шляху. – сказала дівчина, вириваючи руку.

–Стій... Не треба. Він цього й домагається. Залишся, ми... Щось придумаємо, я обіцяю! – просив Джим.

–Що ж... – вона блиснула чорними очима... –Тоді прощавай... Знову.

–Ельго, стій!

Дівчину і тіло Ельгорта підхопив темно–синій холодний туман в якому вони і зникли.

Найджел, Калерія, Есме і Джилана вирушили в бік до міста. Пайпер і Пітер прийшли трохи пізніше, зустрівши Г'ю і Селію. Джим йшов повільно, відчуваючи прикрість і біль від втрати всіх своїх старих друзів. Помітивши Найджела і друзів, він міцно обійняв кожного.

–Де Ельга й Ельгорт? – стурбовано запитала Калерія.

–Я не можу... – заплющивши очі, сказав Джим. – Просто... Давайте заберемося з цього проклятого лісу.

–Проклятим він буде недовго. – озираючись, сказав Пітер. – Я зустрів німфу по дорозі. Маг Природи вже мчить сюди, скоро ліс переродиться.

–Тоді потрібно робити ноги. Він не любить тих, хто підглядає. – сказав Г'ю.

–Шкода, що я не можу його побачити.– зітхнув Найджел.

–Не хвилюйся. Одного разу, ми з ним ще зустрінемося.– підбадьорила його Джилана.

Вони йшли до міста мовчки. Ні в кого не було сил і бажання говорити. Всі, хто брав участь у цій війні, намагались змиритися з думкою, що вони заподіяли біль невинним. Найджел, хоч і проспав усю бійню, відчував себе причетним до цього. Селія плакала, вона просила Нору перенести її ще до початку війни, і ось. Тепер Нора мертва, а Селія все життя житиме з тим, що хоч і не постраждала, але була в місці, де загинуло стільки магів.