Читати книгу - "Скоґландія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вертаймо назад! — скомандувала Малена. — Байдуже, що вони тут роблять, я не хочу потрапити їм на очі!
Ярвен пильно придивилася до хатини. Невеличка, дерев’яна, пофарбована в жовте… Від неї віяло затишком і спокоєм. Ох, краще б Йоас не згадував про ліжко!
— Ярвен! — прошипіла Малена.
Цієї миті двері відчинилися, поріг переступила якась жінка й помахала їм рукою — мабуть, побачила їх з вікна.
— Гей! — гукнула вона й ступила крок у їхній бік. — Ви в гості?
Ярвен і не помітила, як Йоас, щойно вгледівши жінку, зник. Цієї миті в Малениних очах щось промайнуло — чи то переляк, чи то якийсь здогад, одне слово, щось таке, що змусило її голос затремтіти, коли вона промовила:
— Ми, здається, заблукали. — І, нахиливши голову, опустила очі в землю.
— Якщо ви мандруєте пішки, то, либонь, уже давно в дорозі, коли так рано прибилися сюди, — стомлено всміхнулася жінка. — Ми тут живемо досить відлюдно. Може, поп’єте чогось перед тим, як іти далі?
Ярвен спала на думку Баба Яга, Гензель і Ґретель. Сміх та й годі.
— Ні, дякуємо, — буркнула Малена й відвернулася, щоб піти геть. — Даруйте, що потурбували! Нам уже пора!
— Малено! — мовила Ярвен і смикнула ту за рукав. — Тільки швиденько чогось поп’ємо!
У кінофільмах, коли когось мучить спрага, завжди з’являється річечка чи струмок, але їм трьом, після того, як вони наїлися солоних супів, дорогою не трапилось навіть жодне озеро.
Малена люто глипнула на Ярвен і процідила крізь зуби:
— Дурепа!
Тим часом жінка підійшла ближче й спитала:
— А чого це ви серед ночі блукаєте? — На вигляд вона мала приблизно стільки ж років, як і мама, проте була невеличка й смаглява. І страшенно стомлена.
Малена, не підводячи очей, знай обсмикувала на собі одяг.
— А ти, мабуть, з дому втік, еге ж? — спитала жінка й, узявши Малену за підборіддя, спробувала підвести її обличчя.
Малена тієї ж миті вдарила жінку по руці й відскочила назад.
— О, хлопчина з півдня! — всміхнулася жінка. — Білявий, як солома. А переховується в північних лісах. Ти дременув з дому, любий, але мене тобі не треба боятись.
Ярвен завважила, як у Малени здригнулися плечі. Вона все ще не підводила на жінку очей.
— Мене вам не треба боятися, — промовила жінка ще раз. — Я на вас нікому не заявлю. То що, поп'єте?
Нарешті й Малена кивнула головою, однак випхала Ярвен наперед, а сама сховалася в неї за спиною.
Відразу за низенькими вхідними дверима була невеличка кімнатка — напівкухня, напіввітальня. На комоді стояв телевізор, екран мерехтів.
Жінка ступила до мисника, дістала дві склянки й налила в них чогось із глечика на столі.
— Ну, ось, — мовила вона. — Прошу. Наша криниця славиться.
Але Малена склянки не взяла. Вона не відводила погляду від телевізора, де камера саме щось показувала згори. Екран мерехтів, зображення було нечітке, але йшлося, схоже, про столицю, і знімали її з вертольота. Жінка хутко ступила до телевізора й підкрутила звук.
— …то можемо сказати, що, мабуть, десятки тисяч південноскоґландських футбольних уболівальників своє життя завдячують лише поганій якості північноскоґландської техніки! — промовив голос диктора.
Тим часом вертоліт з телекамерою на борту кружляв навколо якогось кам’яного овалу, що лежав у руїнах.
— Лише за три години до фінального матчу в першій лізі гри, на яку всі місця на скоґландському стадіоні було розпродано ще кілька днів тому, на трибунах вибухнула бомба надзвичайно великої потужності.
Тепер камера показувала руїни зблизька.
— Очевидно, дистанційний детонатор спрацював надто рано, тож покалічило лише двох північноскоґландських прибиральниць, які в той час були на стадіоні. За дві години тут мали зібратися сорок тисяч футбольних фанів, і масштаби пошкоджень, відомі на цю хвилину, дають поліції підстави з певністю зробити висновок, що багато тисяч із тих людей могли б загинути.
Ярвен сперлася на стіл. «Нагіра!» — промайнуло в неї. Телекамера показала бетонний дах стадіону, що впав на глядацькі трибуни й розколовся на величезні брили.
— У палаці скликано термінове засідання кризового штабу. Віце-король заявляє, що це — трагедія, якої нашій Скоґландії й цього разу пощастило уникнути. В усій країні провадяться напружені пошуки зловмисників. Оскільки існує неспростовна підозра, що їхні ватажки переховуються на північному острові, кризовий штаб має вирішити, яких заходів слід ужити, щоб тих зловмисників знайти й справедливо покарати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скоґландія», після закриття браузера.