Читати книгу - "Скоґландія"

Малена нишком ступила крок назад, зробила знак Ярвен і шепнула:

— Гайда звідси!

Ярвен кинула погляд на жінку. Та, мов загіпнотизована, важко дихаючи, не відводила погляду від екрана.

— Уведуть війська! — стиха мовила вона. — Тепер вони мають підстави!

— Ходімо! — знов кинула пошепки Малена. Ушитися просто так було нечемно. Але жінка однаково вже не звертала на них жодної уваги. Вигляд вона мала такий, немовби ноги в неї ось-ось підломляться.

Услід за Маленою Ярвен подалася галявиною назад до лісу.

Малена бігла не озираючись.

— Малі! — тихенько покликала Ярвен. Гукати голосніше вона не зважувалась. — Малено! Треба ж на Йоаса зачекати!

Та Малена її не слухала. Вона все мчала і мчала, відгортаючи з-перед себе віття кущів, перескакуючи через повалені дерева, петляючи. Зненацька поруч із ними наче з-під землі виріс Йоас і помчав і собі. Вони бігли довго й прудко, і серце в Ярвен так гупало, що їй здавалося: воно ось-ось вискочить з грудей. Кожен подих болем віддавався в горлі, й вона впала на землю.

Малена з Йоасом пробігли ще трохи, поки, схоже, помітили, що Ярвен з ними вже нема, і обернулися; мабуть, вони були навіть раді, що завдяки їй нарешті змогли перевести дух.

Усі троє сиділи в заростях чорниці, мовчали й важко хекали. Йоас прийшов до тями перший.

— Чи вона впізнала вас? — спитав він.

Плечі в Малени з кожним подихом рвучко здіймалися й опускались. Вона похитала головою й промовила:

— А ти відразу побачив, хто перед тобою, чи не так? Йоасе, вона ввімкнула новини. На футбольному стадіоні стався терористичний акт.

Йоас вражено втупився в Малену.

— Скільки? — ледве чутно спитав він. Вимовити те друге слово, відповідь на яке хотів почути, він не важився.

Малена через силу всміхнулася й відповіла:

— Без жертв. Узагалі без жертв. — Помалу дихати вона почала рівніше. — Бомба вибухнула надто рано.

— Добре хоч так! — сказав Йоас і відкинувся горілиць у траву. — Але щоб увести війська, досить, звичайно, й цього. Тепер Норлінові вже не потрібна принцеса для того, щоб підтримувати його подальші дії проти півночі. Тепер навіть дуже прихильний до нас південець побачить, які небезпечні ці північани, ці терористи! І зрозуміє, що їх треба нарешті спинити й покарати! Ох, які ж дурні, які дурні ці бунтарі! Кращого приводу для віце-короля, щоб він зробив те, що хотів зробити й так, годі й придумати!

— Ні, — хитнула головою Малена. — Гадаєш, вони зробили це зумисне? Що бомба вибухнула надто рано? Гадаєш, Нагіра хотіли лише подати знак? Гадаєш…

— Ну чому Нагіра така безголова?! — вигукнув Йоас. — Адже Норлінові кращих аргументів і не треба! Складається враження, ніби вони з Норліном заодно!

Малена нічого не відповіла. Вони лежали серед колючих кущів чорниці, намагаючись віддихатися.

Згодом Йоас звівся на лікті й спитав:

— То вона вас не впізнала?

— Нагіра? — перепитала Малена. — Думаю, ні. Адже мого обличчя вона майже не бачила. Я весь час, як могла, ховалася за Ярвен. Нагіра прийняла мене за південноскоґландського хлопця, що втік із дому.

Ярвен звела на Малену вражений погляд і прошепотіла:

— Нагіра?! Ота жінка була… Нагіра?

— Безглузда випадковість! — кивнула головою Малена. — Добре, що хоч Йоас вчасно впізнав її та встиг чкурнути в ліс. Але мене вона не впізнала. А тебе й поготів.

— Ватажок бунтарів!? — не вірилось Ярвен. — Тоді чому ж вона сидить тут, у лісі, коли в столиці вибухає її бомба?

Йоас уїдливо засміявся й відповів:

— Для цього Нагіра має людей. Власних рук вона не забруднить.

Ярвен замислилась. Нарешті пробурмотіла:

— Але чому ж… чому ж тоді вона так злякалася, коли побачила той репортаж? Стала, мов укопана. Навіть не помітила, як ми вшилися за двері.

— Це правда, — мовила Малена. — Вона була… Схоже, вона перелякалася ще дужче, ніж ми. Мабуть, те, що бомба спрацювала надто рано, стало для неї шоком. Це в її плани не входило.

— Атож, — замислено промовив Йоас. — Так воно, мабуть, і було.