Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

колегами. Він говорив обережно, не видаючи більше, ніж треба, але палко й захоплено дискутував про математику, енергію, і кризу, і проектування.

Айзек безвилазно сидів у Борсуковій Драговині. Він попередив приятелів із Салакуських Полів, що його деякий час не буде видно, а втім їхні стосунки у всякому разі мали нетривкий, поверховий характер. Єдино, він сумував за Лін. Вона була майже так само зайнята, як і він, а коли дослідження Айзека набрало обертів, стало ще складніше знаходити зручний час для зустрічі.

Натомість Айзек, сидячи на ліжку, писав їй листи. Питав кохану про її скульптуру, казав, що сумує. Він щоранку клеїв на листа марку й ніс до поштової скриньки в кінці вулиці.

Вона теж писала. Айзек приберігав її листи на вечір як дражливу винагороду — він не дозволяв собі читати їх, доки не закінчить роботу. Вчений сідав на вікно, тримаючи чашку чаю або гарячого шоколаду, і, кидаючи свою тінь на Іржу й присмеркове місто, читав послання коханої. Айзек здивовано помічав, яким сентиментальним теплом відгукуються в ньому такі моменти. Звісно, було в його почуттях трохи сльозливості, але й не менше любові, справжнього зв’язку, потреби в Лін саме тоді, коли її не бачив.

За тиждень він збудував прототип кризової машини — гуркітливий кругообіг рурок і дротів, що тільки те й робив, що вивергав кашель і чмихання. Айзек розібрав його і зібрав наново. Десь три тижні потому біля вікна, яке дало свободу крилатим істотам у клітках, розповзся новий неохайний конгломерат всіляких механічних частин. Безладне громаддя різних моторів, динамо-машин і перетворювачів, сяк-так з’єднаних між собою.

Айзек хотів дочекатися Яґарека, але з ґарудою зв’язку не було — той, як завжди, кочував. Айзек уважав, що це ґаруда в такий дивний спосіб чіпляється за гідність. Живучи на вулиці, це було вельми складно. Після свого паломництва через увесь континент він не міг просто і легко полишити відчуття відповідальності, самоконтроль. Яґарек був вигнанцем, викорчуваним з корінням. Він не міг покладатися на милість інших.

Айзек уявляв, як той переходить з місця на місце, спить на голій долівці в закинутих будівлях чи, згорнувшись у клубок на дахах, тулиться до теплої вентиляційної труби. Він може прийти за годину, а може й за кілька тижнів. Айзек прочекав півдня, доки вирішив випробувати своє творіння без Яґарека.

Під скляним ковпаком, де сходилися докупи дроти, рурки й кучеряві кабелі, Айзек поклав шматочок сиру. Він там лежав і черствів, поки Айзек гатив по кнопках калькулятора. Учений намагався звести задіяні сили й вектори до математичних обчислень. Він часто зупинявся, щоб зробити якісь нотатки.

Унизу чулося чмихання борсучихи Щирозубки, Лубламаєве квоктання у відповідь, розмірене гудіння конструкта. Айзек не звертав на все це уваги, повністю зосередившись на числах.

Він почувався дещо незручно, оскільки не хотів продовжувати роботу, коли Лубламай був тут. Айзек все ще дотримувався незвичної для себе політики мовчання. «Може, в мене з’являється смак до театральщини», — подумав він і всміхнувся. Розв’язавши необхідні рівняння, як міг, тинявся по кімнаті без діла, чекаючи, доки колега піде. Айзек визирнув униз, де Лубламай креслив графіки на міліметрівці. Не скидалося, що він збирався іти. Айзека розбирала нетерплячка.

Він насилу пробрався крізь міазми металу й скла на підлозі й тихенько присів коло пристрою для вводу даних кризової машини, що стояла зліва. Замкнене коло механізмів і трубок меандрово оперізувало кімнату й завершувалося в скляному ковпак з сиром праворуч від нього.

Одною рукою Айзек взявся за гнучку металеву трубку, кінець якої був приєднаний до лабораторного бойлера в дальньому кутку кімнати. Вченого охопило нервове хвилювання. Якомога тихше він приладнав трубку до клапана блоку живлення машини. Потім відкрив клапан, і двигун почав заповнюватися парою. Почулося стрекотіння й басовите гудіння. Айзек став навколішки й набрав на клавіатурі математичні формули. Далі хутко встромив у зчитувальний пристрій чотири перфокарти й відчув, як повзуть крихітні зубаті коліщатка, побачив, як піднімаються хмарки пилу від усе сильніших вібрацій агрегата.

Учений щось промурмотів, пильно вдивляючись у машину.

Йому здавалося, ніби чує, як енергія й інформація надходять крізь механічні синапси до різноманітних вузлів розчленованої кризової машини. Відчувалося, ніби пара валує просто крізь його вени, а серце гатить, мов поршень. Він клацнув трьома перемикачами на блоці.

Повітря завібрувало.

Декілька млявих секунд нічого не відбувалося. Потім грудка сиру в скляному ковпаку почала трястися.

Айзеку захотілося переможно загорлати. Він перевів стрілку циферблата на сто вісімдесят градусів — і шматок посунувся ще.

«А тепер доведемо до кризи», — подумав Айзек і потяг за важіль, замикаючи коло. Від цього на скляний ковпак відреагували сенсорні машини.

Айзек дещо вдосконалив ковпак, відрізавши верхівку й замінивши її плунжером. Він поклав на нього руку й натис так, що абразивне денце почало повільно наближатися до сиру. Якщо плунжер піде до кінця, він його розчавить.

Айзек тиснув правою рукою, а лівою регулював рукоятки та підкручував стрілки у відповідь на тремтіння манометрів. Він дивився, як тріпочуть стрілки і відповідно регулював потоки тавматургічного струменя.

— Ану, паскуднику, — прошепотів він. — Начувайся. Хіба не чуєш? Енергія кризи йде за тобою...

Плунжер із садистською неквапністю наближався до грудки сиру. Тиск у трубах наростав до небезпечного рівня. Айзек розчаровано зашипів. Він дещо сповільнив хід плунжера, однак продовжував його невблаганний рух униз. Якщо кризова машина не спрацює і сир не покаже тих результатів, які він намагався запрограмувати, Айзек все одно розчавить сир. Суть кризи в потенціалі. Якщо в нього нема наміру розчавити сир, той не буде в стані кризи. Обдурити онтологічне поле неможливо.

Тоді, коли виття пари та спів поршнів сягло некомфортної висоти, а краї тіні від плунжера загострилися, коли той майже опустився до дна скляного ковпака, сир вибухнув. Почувся голосний вологий чвак, і грудочку розірвало з такою силою, що скляні стінки оббризкало крихіттям сиру й маслом.

Лубламай гукнув знизу, цікавлячись, що в ім’я Джаббера тілько що було, проте Айзек нічого не чув. Він сидів і дивився на сирну квашу, вибалушивши очі. А потім недовірливо й радісно розсміявся.

— Айзеку! Що це за фігня була? — гаркнув Лубламай.

— Нічого, нічого! Вибачай, що потривожив... Робота... просувається... — і розплився в посмішці.

Він швидко вимкнув машину й підняв ковпак. Ковзнувши пальцями по розквецяній каші, подумав: «Неймовірно!»

Учений спробував запрограмувати машину так, щоб сир піднявся на один-два дюйми в повітря. З одного боку, експеримент не вдався. З іншого ж — він взагалі не очікував на результат.