Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

Після інтерв'ю ми, нарешті, відчули полегшення. Люди ділилися на дві категорії: ті, хто мене жаліли, і ті, хто засуджував. Перші бачили в мені жертву, яка пройшла через пекло і зуміла вижити. Їхні листи і повідомлення були наповнені теплом і розумінням. Але інша група — ті, хто засуджував мене, — не могли пробачити минулого. Для них я залишалася винною в аварії, яка забрала життя Андрія, і ніяке покаяння чи страждання не могли змінити їхнього ставлення. Вони шукали помилки в кожному моєму слові, в кожному кроці, ставлячи під сумнів мою щирість. А ще була третя група — ті, хто заздрив, що я забрала гарячого чоловіка. Для них це було найбільшою несправедливістю у світі.

— Білочко, — сказав він одного разу, обіймаючи мене за плечі, коли я знову занурилася у хвилю самоаналізу після чергового коментаря в інтернеті. — Ми не можемо змінити минуле, але ми можемо контролювати те, що робимо зараз. Ти вже подолала так багато. Ніхто не має права судити тебе за те, чого вони не пережили.

Звичайно, це було важко, але тепер ми знали, що разом зможемо подолати будь-які труднощі. Даніяр отримав додатковий тиждень відпустки перед поїздкою на знімання в Америку, і ми вирішили провести цей час разом, без зайвих думок.

Одного дня він сказав, що хоче показати мені дещо особливе. Він зав'язав мені очі, не дозволяючи підглядати, і повів мене до машини. Весь шлях я відчувала, як трепетно б’ється моє серце від хвилювання, не розуміючи, що ж він задумав. Коли ми зупинилися, він обережно зняв пов'язку з моїх очей, і переді мною відкрився вид на великий, затишний будинок із доглянутим садом.

— Це що? — запитала я, піднімаючи одну брову.

— Це наш новий дім, — спокійно відповів Даніяр, наче це була найочевидніша річ у світі.

— Наш дім? — перепитала я, не вірячи своїм вухам. — Божевільний! Ти купив будинок, навіть не порадившись зі мною?

— Ну, юридично ще треба все оформити, але так, — відповів Даніяр з безтурботною посмішкою. — Я знаю, що це саме те, що тобі потрібно. І тут гарна охоронна система.

Я поклала руки на стегна, дивлячись на нього з напускною суворістю.

— Ти ж розумієш, що це не так просто? Купити будинок — це величезний крок. Це означає... — Я замовкла, усвідомлюючи, що він і так знає, що це означає.

— Це означає, що я хочу бути з тобою, — продовжив він за мене, спокійно зустрічаючи мій погляд. — Що я готовий побудувати з тобою життя, яке ми заслуговуємо. І цей будинок — лише частина цього плану.

Я зітхнула, намагаючись придушити хвилювання, що наростало в мені. Він дивився на мене з такою впевненістю, що я не могла втриматися від усмішки.

— Ти справді не залишаєш мені вибору, чи не так?

— А навіщо тобі вибір? — відповів він, крокуючи до мене і обіймаючи за талію. — Я вже все вирішив.

— О, як мило, — я закотила очі, але не змогла приховати усмішку.

— Я зроблю все, щоб ти була щаслива, — серйозно додав він, дивлячись мені в очі. — В цьому будинку, в цьому житті... Зі мною.

Я зупинилася на мить, вдивляючись у його обличчя. Слова застрягли в горлі, і я зрозуміла, що він мав рацію. Всі ці роки я тікала, ховалася від минулого, від страху і болю. Але тепер, з ним, я готова була почати все заново.

— Я теж хочу цього, — прошепотіла я, торкаючись його щоки. — Може, ти й справді божевільний, але це божевілля мені подобається.

— Радію це чути, — промовив він з тією ж теплою усмішкою. — Тому, що тепер у нас є ціле життя, щоб разом бути божевільними.

Ми обоє засміялися, а потім він нахилився і ніжно поцілував мене. Він робив це майже кожну хвилину з того моменту, як я вперше його поцілувала.

— Ти знаєш, що ти вже став майже нав'язливим з цими поцілунками? — пожартувала я, коли він вкотре торкнувся своїми губами моїх.

— Просто не можу втриматися, — відповів він з усмішкою. — Щоразу, коли бачу тебе, мені хочеться тебе цілувати.

— І не втомишся? — піддражнила я, але в душі почувала себе неймовірно щасливою від його уваги.

— Ніколи, — відповів він, роблячи ще один ніжний поцілунок, цього разу довший і глибший, наповнений любов'ю і бажанням. Його рука легенько ковзнула по моїй шиї, від чого мурашки пробігли по шкірі. Кожен дотик, кожен порух здавався таким правильним, таким природним, ніби ми створені бути разом.

— Мені подобається ця твоя нова звичка, — зізналася я, грайливо торкаючись його губ. — Можеш цілувати мене ще частіше.

— Я вже думав про це, — підморгнув він і знову потягнувся до мене. Але цього разу я вирішила перехопити ініціативу.

Я злегка притиснула його до стіни, несподівано для себе перейшовши в наступ. Даніяр здивовано зупинився, але одразу ж підхопив гру, його руки обвили мою талію, притискаючи мене ближче.

— Ого, — тільки й встиг сказати він, перш ніж я знову поцілувала його, цього разу глибше і пристрасніше. Його губи відгукнулися на мій поцілунок з таким же жаром, наші дихання злилися в єдине, і на мить здавалося, що ми єдині у цьому світі.

— І що це за напад ініціативи? — запитав він, коли ми обидва відірвалися один від одного, важко дихаючи.

— Просто вирішила взяти на себе керування, — пожартувала я, все ще відчуваючи на своїх губах його смак. — І, здається, ти зовсім не проти.

— Не проти? Я тільки радий, — його очі блищали захопленням і задоволенням. — Я готовий віддати тобі кермо, тільки якщо ти будеш поруч.

Ми обоє засміялися, насолоджуючись легкістю моменту. Цей жартівливий обмін дав мені змогу відчути, наскільки змінилася наша динаміка.

— Знаєш, — почала я, коли ми, нарешті, опинилися в просторій вітальні, — ти можеш бути не таким вже й божевільним, як мені здавалося. Цей будинок... Він чудовий.

— Я знав, що ти змінюєш свою думку, — Даніяр знову притягнув мене ближче, обіймаючи за плечі. — Я бачу, що він тобі справді подобається.

— Подобається — це слабо сказано. Він ідеальний, — зізналася я, оглядаючи величезні вікна, що відкривали вигляд на сад.