Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         – Отож, грошей не маєш? – попитала Ольга, оглянувши їдальню.

         – Не маю, – сухо відповів Віктор.

         Ольга ледь посміхнулась.

         – Зібрав валізи?

         – Так…

         Насправді він нічого не збирав – кожна річ в цій квартирі тепер виявилась для нього дурною дрібничкою, сенсу з яких більше нема.

         – Я можу ще подати в суд на те, що не маю місця проживання, і тоді ти мене не виселиш, – мовив Віктор.

         – Ну по-перше, мій дорогий ріелтор, я тобі скажу, що в разі, якщо ти виграєш суд, то тобі дадуть максимум три місяці відстрочки, і це по закону я вже не буду за тебе нічого сплачувати. По-друге: у нас існують пансіонати чи притулки, де таким як ти, інвалідам, допомагають. По-третє: ти не один на світі, маєш сестру, матір, а відповідно і доглядачів, які й переселять тебе до себе.

         Віктор вже не відповідав Ользі, а лиш схлипував, прикрившись долонями. Після слів «таким, як ти» він став згадувати, яке життя мав до аварії. Йому було вже все одно, що не дізнався би він тоді, що найближчий його колега насправді рідкісна тварюка. Та яка ж від того різниця: навіть якби заплатив він за оренду два місяці тому, то як би сплачував потім, за наступні місяці, будучи інвалідом?

         – Вали звідси. А сестра твоя де? – спитала Ольга.

         – Оксано! – погукав її Віктор. Оксана прийшла.

         – Ну от. Ви дуже, дуже гарна сім’я, – глузувала хазяйка.

         Через десять хвилин вони уже опинились на темній вулиці. Віктор захопив з собою тільки хутряну шапку, черевики та рукавиці – на той випадок, якщо прийдеться зимувати на вулиці.

Біля під’їзду вони довго не затримувалися, тож Оксана повільно повезла коляску брата в сторону парку Скрябіна. Її телефон знову завібрвував. Це був Максим. Оксана спитала брата:

         – Їдемо до нього?

         – Сьогодні ночуємо в парку. Завтра подивимось.

         Оксана відхилила виклик та повернула телефон до кишені. Вони заходили до парку, та позад них, в глибині колючих кущів ховалась бордова, застебнута петлею кобура.