Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

— Як себе почуваєш? — запитав він, підтримуючи її за лікоть, коли вона сіла.

— Не питай, — простогнала Трейсі, змагаючись із власним організмом.

Я скептично підняв брову. Хто випиває стільки вина, а потім дивується, що йому погано?

— Я принесу води, — сказав Джон і зник у напрямку кухні.

Трейсі знову впала на диван і важко видихнула.

— Це твоє класичне “ніколи більше не питиму”? — Підколола її Келі, яка якраз вийшла з душу, загорнувшись у рушник. Її мокре волосся струмками стікало на плечі.

На відміну від Трейсі вона вже виглядала живою. 

— Ні, цього разу я точно не питиму! — Заявила Трейсі, але всі ми знали, що це брехня.

— Це ж треба було так напитися, — Джон якраз повернувся з водою та таблетками й передав їх Трейсі.

— Мораліст, — пробурмотіла вона, намагаючись зробити ковток води.

— Як довго ви будете напиватися, а потім жаліти? — Переводжу погляд на Келі.

Вона лише посміхнулася й знизала плечима.

— Поки не помру, — простогнала Трейсі, закриваючи очі.

Я скоса подивився на Джона, який виглядав майже щасливим, стоячи поруч із нею. Він навіть не намагався приховати своїх почуттів. Невже і я так виглядав поруч з Келі? 

— Джон? Ти що, записався в няньки? — Пожартувала Трейсі, піднімаючи на нього свої трохи затуманені очі.

— Хтось же має дбати про вас, — відповів він, не відводячи погляду.

Я зітхнув і підвівся.

— Гаразд, хай Джон доглядає за своєю підопічною, а я догляну за тобою, Келі.

Вона кинула на мене підозрілий погляд, але нічого не сказала. Тільки махнула рукою й попрямувала до кухні. Я рушив слідом.

— Чому ти завжди виглядаєш так, ніби маєш план? — Запитала вона, дістаючи чашки для кави.

— Бо я завжди маю план, — зупиняюсь у дверях.

— Наприклад? — Вона обернулася до мене, і я помітив виклик в її очах.

— Наприклад, не пити до втрати свідомості, — відповідаю злегка всміхнувшись.

— Як оригінально, — пирхнула Келі й увімкнула чайник.

Я не відповів. У цій розмові я ніколи не виграю, але, чесно кажучи, мені це навіть подобалося. Келі завжди мала чим відповісти, і це тримало мене в тонусі.

 

З вітальні долинув сміх Трейсі. Джон явно щось сказав, що їй сподобалося. Я кинув погляд у той бік і ледве стримав посмішку. Здається, в нього справді не все так просто з Трейсі.

Келі нахилилася до мене.

— Що ти там задумав?

— Я? Нічого, — відповів я, знову повертаючи всю увагу на неї.

 

♤♤♤

 

Після обіду я позичив Джону одну зі своїх машин, щоб той відвіз Трейсі до її будинку, оскільки в неї на вечір запланована якась там зустріч, а сам повернувся до будинку Келі. Дівчина якраз прибирала зі столу брудний посуд.

— Вже поїхали? — Не відривається від свого заняття. 

— Так, — підходжу до дівчини. — Чому ти не подзвонила мені вчора? 

Зупиняється й повертається обличчям до мене. 

— У Трейсі гарний адвокат, я вирішила не турбувати тебе. 

— Келі, я твій і ти можеш дзвонити мені у будь-який момент….Ти для мене завжди в пріоритеті. 

Нічого не кажучи вона обіймає мене, доволі сильно. Мені стає так приємно від її обіймів.

— Сходимо на побачення? — Неочікувано питає вона. — У кіно.. 

— Звичайно… Я мав сам здогадатися і запросити тебе. — Стає ніяково через те, що я геть забув, що ми жодного разу не були на побаченні. — Сходимо сьогодні на побачення?

— Запрошуєш? — Мило здіймає брови, тож я не втримуюсь і цілую її в щоку. — Лоскотно! 

Сміється, але не відходить від мене. 

— Я сьогодні повинен з'їздити на роботу, але ввечері я повністю твій! 

— Повністю? — Помічаю блиск в її очах. — Мені подобається.

 

Келі відсторонюється і дивиться на мене з ледь помітною усмішкою. Її зеленоокий погляд сповнений чогось невловимо теплого, але водночас і викликаючого.

— Ну що ж, тоді вирішено, — каже вона, знову повертаючись до посуду. — Але знай, якщо ти запізнишся або забудеш про попкорн, то це буде наше останнє побачення.

— Я цього не забуду, обіцяю, — усміхаюся, хоча її серйозний тон змушує мене трохи нервувати.

— Тоді домовились, — киває вона, але вже з усмішкою. — Початок сеансу о сьомій. Тож раджу тобі встигнути приїхати сюди до шостої. Я не чекаю.

В її голосі є щось грайливе, і я вже точно знаю: наше перше побачення я маю зробити незабутнім.

— Вважай, що я вже тут, — запевняю її, повертаючись до дверей.

— І ще дещо! — Окликає мене Келі, коли я вже майже виходжу з кухні.

— Що таке?

— Не вдягай діловий костюми. — Дивуюся, бо ніхто ще не критикував мій одяг. — Хочу бачити тебе в чомусь стильному.

Моє здивування змінилося на сміх. Розумію, що тепер у мене ще й додаткова задача — справити на Келі враження не лише поведінкою, а й виглядом.

— Гаразд, прийму це як виклик, — кажу я і вирушаю з будинку, відчуваючи себе трохи збентеженим, але натхненним.

Келі, як завжди, змушує мене виходити із зони комфорту, і я навіть не проти. Хочу пізнавати світ кохання разом з нею. Я був у серйозних стосунках лише раз і то, це було в університеті. З того часу вже стільки змінилося, що я й забув про всі ці милі моменти закоханих. 

На роботу я одягнув, як і зазвичай, діловий костюм, але доведеться купити новий одяг для нашого побачення, бо дев'яносто відсотків мого гардеробу це костюми. А сьогодні я хочу відпочити від такого і вибрати щось зручне й практичне для побачення. Потрібна допомога Джона, він знається на такому. 

 

♤♤♤

 

Коли я заїжджаю за Келі, вона вже чекає біля дверей свого будинку. В білосніжній сукні, що гармонійно доповнює її зелені очі, і з легкою усмішкою на обличчі вона виглядає бездоганно. Я відчуваю, як серце трохи сильніше стукає, коли вона сідає в машину.