Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

XXV

Глава 25. Перше побачення

 

Адам Чандлер 

 

 

Залишивши Джона з дівчатами, що нарешті лягли спати, я поїхав в аптеку. Коли прокинуться їм обом буде погано, потрібно підготуватися до цього. 

Вчора Келі буквально втекла з лікарні, я навіть не встиг зупинити її, а потім Джон сказав, що вона у поліцейському відділку і я не знав, що думати. Трейсі сказала Джону, що Келі ображена на мене, а Джон передав це мені. Келі впевнена, що я злюсь на неї через те, що вона зірвалася на батька, а той на мою маму і в результаті батько отримав кулю від Остіна. Та це маячня. Я просто був у шоці через те, що Остін взяв до рук зброю. Батько сам винен у цьому. Не вчора, так в інший день сталося б це і хтозна чим могло закінчитися. Пощастило, що ми були поруч і змогли врятувати батька. Як тільки Келі стане легше, після цієї гулянки, я все поясню їй. Не хочу, щоб в нас були якісь непорозуміння. 

 

Коли я повернувся до будинку, була четверта година ранку. Дівчата спали, а Джон сидів на кухні. 

— Не прокидалися? — Ставлю пакет з ліками на стіл. 

— Ні, сплять мов вбиті, — тричі стукає по дерев'яному столу. — Нам теж не завадило б поспати пару годин. 

— Ти лягай на диван, а я не хочу спати. 

— Адам, ти не робот, тобі також потрібно відпочивати. 

— Дякую за турботу, — дістаю ключі від свого будинку, — Але в мене ще багато роботи. 

— Куди ти? 

— Піду візьму ноутбук і буду працювати. 

— Божевільний, — виходить за мною. — Як хочеш, я лягаю спати. 

Прибирає зайві подушки з дивану. 

— Супер. — Виходжу з будинку Келі. 

 

На вулиці панувала майже повна тиша, яку порушувало лише мелодійне щебетання перших ранкових пташок. Повітря було свіже й трохи прохолодне, наповнене запахом квітучих дерев і вологої землі після нічної роси. На горизонті небо поступово змінювало відтінки — від глибокого синього до ніжно-рожевого, провіщаючи наближення світанку. Діставши з машини сигарети я вирішив покурити перед тим, як йти до свого будинку. 

Потрібно знайти гарного психолога для Остіна. Нехай він і сказав мені, що в порядку, але я чудово бачу, що не так. Все ж таки він ледь не вбив власного батька, і будь-хто підтвердить той факт, що не можна бути після такого в порядку. Остін же не психопат якийсь, щоб нічого не відчувати після пострілу. 

 

♤♤♤

 

Я якраз закінчував відповідати на електронні листи, коли до кухні увійшла Келі. Виглядала вона так, як і будь-яка дівчина після гарної гулянки. 

— Адам? — Тримаючись за голову йде до крану. — Ти тут всю ніч був? 

— Не тільки я, — відкриває кран і починає пити воду з-під нього. — Джон спить на дивані… 

Я мовчки спостерігав за тим, як вона втамовувала спрагу і це виглядало смішно. 

— .. Навіщо ж ми стільки випили.. Все тіло болить. — Вмиває наостанок обличчя і вимикає воду. — Ти спав? 

— Ні, я працював. 

Келі дивиться на ноутбук, а потім знову на мене й закочує очі.

— Тобі треба відпочити, — сідає за стіл й кладе голову на нього. — Кайф. 

— Почекай, я тобі дам таблетки від похмілля.

— Таблетки? .. В мене немає. 

— Знаю, саме тому я купив тобі їх. 

— Який же ти чудовий хлопець.. І слідкував за мною, поки я впливала в себе алкоголь, і тепер допомагаєш полегшити біль.. Чудо-хлопець. 

— Це сарказм? — Не можу розібрати, бо вона досі лежить на столі. 

— Що? Ні. Жодного сарказму! Я вдячна тобі за те, що ти поруч. 

Віддаю їй воду та таблетки, а потім сідаю далі працювати. Дівчина мовчки випиває їх і знову опускає голову на стіл. 

 

— Як там твій батько? — Питає хвилин за десять після того, як випила ліки. 

— Коли я йшов, то був у повному порядку. 

— Зрозуміло. 

— Звинувачуєш себе в тому, що з ним сталося? — Вирішую не казати, що Трейсі вчора все розповіла. 

— Так очевидно? 

— Так. — Закриваю ноутбук. — Ти ж розумієш, що це не твоя провина?... Остін міг вистрілити і в інший день, це був просто збіг обставин, що він зробив це саме після вашої сварки. 

— А раптом не вистрілив би? 

— Келі, я говорив з ним. Це було в його планах давно. — Піднімає голову. — Пістолет він вкрав з сейфа батька, ще два місяці назад. Мама дедалі частіше почала страждати від рук батька, тому він вирішив діяти. 

Мовчки дивиться на мене, ніби хоче зрозуміти чи правду я кажу. 

— А як там сам Остін? 

— Не знаю.. каже, що в порядку, але я хочу знайти йому гарного психолога.

— Це правильно, йому потрібна допомога спеціаліста.

— Як ти перенесла..

— З психологом. Я думала, що мені буде нормально, але ні. Довелося шукати психолога і ходити на онлайн зустрічі з нею. — Обличчя Келі вже не таке бліде. — За десять сеансів мені стало краще. 

— Думаєш вона підійде Остіну? 

— Так, цілком. — Впевнено відповідає. — Вона до речі наша сусідка – Сара. 

— Не знайомий.

— Я познайомлю вас, — позіхає. — Але пізніше. Зараз мені потрібно прийняти душ, бо я відчуваю себе жахливо брудною. 

— Я буду тут, — киває мені головою на знак згоди, а потім виходить з кухні. 

Знову стало тихо, лише легкий скрип підлоги під її кроками розрізав мовчання, але й він стих за пару хвилин. 

 

Слідом за Келі спустилася Трейсі. Джон прокинувся від голосу дівчини. Вочевидь я правильно зрозумів його ставлення до Трейсі. Вона подобається йому. Жоден чоловік не буде так реагувати на ту, що йому не подобається. 

Трейсі випила рази в два більше за Келі, тож і гірше їй в два рази сильніше. 

Я сидів у кріслі, спостерігаючи, як Трейсі буквально розчиняється на дивані. Її стан не викликав у мене здивування. Вона сама в цьому винна. Ми з нею дружим не так давно, але вона постійно напивається, а потім страждає. Але Джон виглядав дуже стурбованим. Він крутився біля неї, наче та могла зламатися від будь-якого неправильного руху.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍