Читати книгу - "Скривавлена зоря, Axolotl"

— Перестань.

Астрід торкнулася скроні, намагаючись відігнати незрозуміле відчуття, що все це вона вже колись переживала.

Бальдр різко ступив уперед, ніби бажаючи стати між ними.

— Якщо ти знову спробуєш маніпулювати її свідомістю, я…

— Ти що? — Сігурд нарешті відірвав погляд від Астрід і звернувся до нього. — Винищиш мене, як уже робив колись?

Бальдр стискав кулаки так сильно, що побіліли кісточки.

— Не змушуй мене.

— Ох, не хвилюйся. У мене немає бажання знову переживати той жах.

Локі склав руки на грудях, присвиснувши.

— Ну ось, тепер мені ще цікавіше. Ви всі щось приховуєте, і це мене просто зачаровує.

— Заткнись, Локі, — одночасно кинули Бальдр і Сігурд.

Локі тільки усміхнувся.

Астрід зробила глибокий вдих, намагаючись повернути собі контроль над ситуацією.

— Якщо ви обоє знаєте щось про моє минуле, то, може, просто скажете?

Сігурд і Бальдр мовчали.

Їхня тиша говорила більше, ніж будь-які слова.

Астрід відчула, як її терпіння починає здавати.

— Говоріть. Зараз же.

Сігурд глянув на неї так, ніби намагався щось зважити у своїй голові, а потім нарешті заговорив:

— Колись давно ти стояла перед вибором. І ти обрала сторону.

— І що?

— І тепер настав час дізнатися, чи зробиш ти це знову.

Астрід стискала кулаки, щоб руки не тремтіли.

— І що саме я обрала?

Сігурд нахилив голову.

— Себе.

Її серце зупинилося на мить.

Бальдр відвів погляд, а Локі зацікавлено примружився.

— Ну-ну, здається, наша дівчинка була значно егоїстичнішою, ніж здається.

Астрід ковтнула повітря, але воно не принесло їй полегшення.

Що б це не означало, це змінювало все.

І, здається, відповідь на всі її запитання була ближче, ніж вона думала.

— Це дурниці, — прошепотіла Астрід, але голос її зрадив.

Вона не була впевнена.

Що, якщо Сігурд має рацію? Що, якщо колись вона справді зробила щось жахливе?

Її серце калатало, ніби намагалося вирватися з грудей.

— І що це означає? — Бальдр говорив тихо, але в його голосі було щось гостре, небезпечне. — Що вона знову зробить той самий вибір?

Сігурд дивився на нього довго, перш ніж відповісти:

— Не знаю. Але скоро дізнаємось.

Бальдр зціпив зуби.

Локі зітхнув і з притворною втомою потер скроню.

— Отже, ви кажете, що вона… що? Колись вас обманула? Підставила? Вибрала не ту сторону? Це все дуже цікаво, але я поки не розумію головного.

Він схилив голову набік, глибоко вдивляючись в очі Астрід.

— Чи пам’ятаєш ти хоч щось із того, що вони кажуть?

Астрід відкрила рот… і закрила його знову.

Тиша.

Не тому, що вона хотіла щось приховати, а тому, що не знала відповіді.

— Я…

Слова застрягли в горлі.

Вона бачила образи. Спогади, розмиті, ніби крізь воду.

Крик.

Холодний вітер.

Чиясь рука, що виривається з темряви.

— Я… — вона відчувала, як всередині неї щось розкривається, щось заборонене.

Локі нахилився ближче.

— О, я знаю цей погляд. Щось згадала?

— Замовкни, Локі, — тихо сказав Бальдр, але той навіть не звернув уваги.

Сігурд мовчав, але його срібні очі блищали в очікуванні.

— Я… я бачила щось, — Астрід торкнулася скроні, ніби це могло допомогти зібрати розкидані шматки пам’яті. — Але не можу зрозуміти що.

— Це лише початок, — промовив Сігурд. — Ти відкрила двері.

Астрід здригнулася.

— Які двері?

Сігурд зробив крок до неї, його голос став шепотом, ледь чутним серед вітру:

— Ті, що ти закрила давним-давно.

Бальдр миттєво опинився між ними.

— Досить.

— О, ось тепер мені цікаво, — Локі всміхнувся ще ширше. — Що ж там такого страшного за цими дверима, га?

Сігурд похитав головою.

— Вона повинна згадати сама.

Бальдр відвернувся до Астрід, його блакитні очі потемніли від тривоги.

— Ми йдемо.

Астрід хотіла заперечити, але щось у його голосі не дозволило.

Він боявся.

Вперше за весь цей час вона бачила справжній страх у його очах.

— Добре, — прошепотіла вона.

Вони розвернулися й пішли, залишаючи Сігурда та Локі в темряві.

Але навіть коли вони зникли з поля зору, її серце не заспокоїлося.

Бо вона знала:

Двері, які вона зачинила колись…

Вже почали відчинятися.

Ніч накрила світ, огортаючи все холодним серпанком.

Астрід йшла поряд із Бальдром, але думками була десь далеко. Її пальці мимоволі стискали амулет на шиї — незвично холодний, майже крижаний.

— Бальдре, — вона зупинилася, змусивши його обернутися. — Що він мав на увазі?

Бальдр спершу мовчав.

— Сігурд любить грати в ігри, — відповів він нарешті. — Не слухай його.

— Але ж він говорив правду.

Бальдр стиснув щелепи.

— Він говорив лише частину правди.

Астрід подивилася на нього уважніше.

— Ти знаєш більше, ніж кажеш.

Його блакитні очі блиснули в темряві.

— Навіть якщо так, ти ще не готова це почути.

Вона хотіла заперечити, але його погляд зупинив її.

— Не зараз, — повторив він тихо.

Вітер здійняв її волосся, ніби намагаючись стерти цей момент, зруйнувати слова, що зависли між ними.

— Добре, — сказала вона, хоча всередині все кричало.

Вони рушили далі.

 

Темна постать стояла вдалині, спостерігаючи за ними з глибини лісу.

— Як тобі вона? — пролунав голос.

З-за дерев вийшов Локі, його усмішка була майже невидима в сутінках.

— Занадто вперта, щоб змиритися. Занадто цікава, щоб відступити.

Тінь мовчала.

— Вона починає згадувати, — Локі нахилив голову набік. — А це означає, що ми скоро дізнаємося, на чийому вона боці.

— Вона вже обрала, — відповіла Тінь.