Читати книгу - "Війни Міллігана"

на автовокзалі Грейхаунд у Колумбусі й простягнув працівниці маленький пакетик з ключем від комірки. За п’ять доларів він умовив жінку зберегти цей ключ і віддати його журналістам. Потім пішов до телефонного автомату, зателефонував на телевізійну станцію Колумбуса й повідомив журналістам, що на вокзалі у камері схову на них чекає відеосвідчення.

Відео, яке залишив Біллі, скоро показали кілька телевізійних каналів. На ньому охайно вдягнений Мілліган пояснює: він записав це відео, щоб довести, що абсолютно адекватний і усвідомлює реальність, а не якийсь псих-утікач. Причина його втечі в тому, що він став жертвою системи і почав боятися за свою безпеку, і для того, щоб захистити себе, йому довелося залишити лікарню. Він також додав, що постійні обвинувачення і статті в газетах зводили все лікування нанівець, тому якщо політики цього не припинять — платникам податків штату Огайо доведеться заплатити мільйони доларів для того, щоб утримувати його за ґратами до кінця життя.

Наступного тижня видання «Ю-Ес-Ей Тудей» вивело цю історію в масштаби країни: «УТІКАЧ З ДВАДЦЯТЬМА ЧОТИРМА ОСОБИСТОСТЯМИ». У цій статті наводилася цитата Ґері Швейкарта, який казав, що втеча Біллі ставить під загрозу весь прогрес за дев’ять років лікування. Також він переживав, що Біллі може накласти на себе руки: «Я абсолютно переконаний, що Біллі не завдасть нікому шкоди. Але я хвилююся за нього».

На запит помічника прокурора, який заявив, що Біллі може розпастися на різні особистості та стати небезпечним, якщо не зможе тричі на день приймати свої ліки, суддя Томас Мартін видав ордер на арешт. Суд вирішив, що після арешту Міллігана мають повернути у Центр судової медицини Моріца з максимальним ступенем безпеки. Також Мартін призначив на п’ятницю 11 липня судове засідання, на якому мали владнати конфлікт між доктором Стеллою Керолін і доктором Льюїсом Лінднером — щодо правильного лікування Міллігана.

Поліція Колумбуса оголосила Біллі в розшук.

Ренді Дана у розмові з журналістами «Колумбус Диспетч» описав цю ситуацію як трагічну: «Він [Мілліган] чудово у нас працював і добре ладнав з усіма. Терапевтична команда мала от-от порекомендувати суду дозволити йому жити в суспільстві — довелося б хіба що раз на тиждень доповідати про себе в лікарню».

Протягом наступних кількох днів журналісти сподівалися, що Біллі сам приїде до Ґері Швейкарта, але суддя Мартін оголосив: «Навіть якщо він повернеться — слухання не буде, бо він має знов пройти огляд, перш ніж ухвалювати рішення щодо його лікування».

(2)

Коли Учитель прочитав коментар судді Мартіна, він усвідомив, що доведеться самостійно вирішувати. Він довіряв судді, який дав йому стільки свободи, скільки міг, а от доктору Лінднеру не довіряв. томмі вдалося прочитати рекомендації доктора Векслера щодо смертельної небезпеки детоксикації — а ще Учитель пам’ятав, що зробили з томмі в Лімі.

Треба їхати геть із Огайо.

Але спочатку він пішов у торговельний центр «Вестленд» у Колумбусі — у нього був контакт одного тутешнього хлопця, який міг дістати «Амобарбіталу» на кілька місяців. На випадок зустрічі з кимось у лікарні він одягнув чорну перуку з довгим волоссям (її дав Ларрі Креддок), картуз і окуляри з товстим склом у чорній оправі. Люди часто відводять погляд, якщо бачать божевільного або жебрака, тому він одягнув брудну майку з плямами, з-під якої стирчав голий живіт, а обличчя скривив, як у зомбі з лікарні. Спрацювало: повз нього пройшов соціальний працівник Керол Харріс — і навіть не глянув зайвий раз.

аллен забрав свої ліки і знов зустрівся з Креддоком. Він пообіцяв допомогти йому вирушити на захід.

— Якщо ти дійсно збираєшся це зробити, треба організувати все як належить. У мене є друг в Аспені — ми зможемо кілька днів у нього пожити.

— Тобі не обов’язково їхати зі мною. Я впораюсь.

— Та я все одно збирався у відпустку. У тебе пістолет є? Учитель похитав головою:

— Мені він не потрібен. Якщо мене спіймають — то спіймають. А якщо застрелять — то хай усі знають, що я був неозброєний.

Вони орендували новенький «Олдсмобайл Кале», завантажили туди їжу, приладдя для малювання, спальні мішки й різне туристичне спорядження. Спочатку вони поїхали в Колорадо, де прожили кілька днів у друга Креддока в Аспені — а потім Креддок полетів назад у Огайо.

Учителю дуже подобалося писати з натури, і він почав малювати в парку разом з іншими місцевими художниками. Якось спостерігати за його роботою прийшов комедіант Бадді Хакетт:

— Якщо ви будете в місті, коли я повернуся, я куплю одну з цих картин.

Хакетт нічого так і не купив, а от рабин з Нью-Йорка придбав пейзаж з гірським краєвидом Аспена за 150 доларів. Картина була підписана «К. Карр». Одного дня фотограф, який знімав для статті про вуличних художників, узяв його картину і спитав, як його звати. Учитель представився як Кріс Карр, арт-терапевт із Флориди. На жаль, після цього довелося їхати з міста, бо його фото мали от-от надрукувати в місцевій газеті.

За ті два тижні, що він пробув на волі, прийом «Амобарбіталу» тричі на день почав висотувати його запаси. Він ризикував лишитися без препарату до того, як влаштується на новому місці і встановить контакти, які б дозволили йому поновити запаси. Незважаючи на те, що менша доза могла призвести до початку дисоціації, він вирішив перейти на два прийоми препарату на добу.

Орендоване авто він лишив на паркінгу аеропорту Денвера. У ньому він навмисне залишив кілька особистих речей — для того, щоб поліція зрозуміла, що він тут був. А потім, під дією якогось раптового пориву, він зателефонував своєму братові Джиму у Ванкувер, що в Канаді (Джим зберіг прізвище їхнього біологічного батька — Моррісон), і розповів про свою ситуацію.

— То що ти збираєшся робити? — спитав Джим.

— Я думав рушити на південь.

— Краще на північний захід, — зауважив Джим. — Там будуть знайомі і ніхто тебе не турбуватиме. Не переживай, тут вони тебе не знайдуть.

— Непогана ідея.

— Я допоможу влаштуватися. Зможеш знайти роботу й почати життя наново.

— Ну все, Джимбо, вмовив.

— Подзвони мені, як візьмеш квиток. Я зустріну тебе в аеропорту. Радий буду тебе бачити, Біллі.

— Я більше не Біллі. Я вже почав нове життя, тепер я Крістофер Юджин Карр. Називай мене Крісом.

Наступного дня, 17 липня 1986 року, служба охорони аеропорту Денвера повідомила поліцію про покинуту на паркінгу машину, орендовану в Колумбусі, штат Огайо. Поліцейські дуже швидко встановили її зв’язок з Мілліганом.

— Якщо він намагається повести нас по хибному сліду — це зіграло проти