Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Готово! – сказав Влас, з гордістю дивлячись на рівні смужки, що поділили стіни моєї кімнати на вісім рівних секторів. – Тепер у кожного є по чотири спроби на перемогу. Все чесно.
– Нехай так, – відповіла, не стримуючи посмішку. – Тоді почнемо?
І ми справді почали. Махали цими валиками, наче божевільні, але це було просто нереально весело. Іноді хтось вибивався в лідери, але все одно явного переможця не можна було визначитися до самого кінця.
– Ха, я перша! – прокричала, коли зробила останній мазок фарбою.
Влас подивився на мене з таємничою посмішкою, а потім за дві хвилини закінчив свій сектор. Я не могла зрозуміти, чому він мовчить, коли…
– Ось тут пропустила, – тикнув мені пальцем в місце під самою підлогою, яке я просто не побачила через край клейонки, що вибився з-під малярного скотчу. – Тож, перший все ж я.
І такий задоволений собою, що аж світився весь.
– Чорт! – вигукнула, опускаючись до тієї нещасної пропущеної ділянки. – Ну як так?
– Легко, Ніко, – підказав Гордич. – Уважнішою треба бути.
Я закотила очі, потім зафарбувала пустоту і повернулась до нього.
– Що ж, давай своє питання.
– І мене цікавить… – тут зробив театральну паузу, гідну якогось народного артиста країни. – Що ти відчула, коли ми вперше поцілувалися? В кабінеті, коли ти фурією прилетіла до мене з розбираннями.
Мимоволі перенеслася в той день. Той поцілунок – поклав початок всьому, що відбувається зараз. Саме після нього мені приснився сон з Власом, після якого я стала дивитися на нього… інакше. Я б могла йому це все розповісти, але це означало б, що я фактично зізнаюся, що з тієї пори волею-неволею думала про нього.
– Щось мені спекотно, – відповіла, а потім одним рухом зняла з себе футболку, залишившись в одному мереживному бра та коротких шортах.
В цей момент я побачила, як сіпнувся кадик Власа, а його очі – в них був такий вогонь, що мені дійсно стало надто спекотно.
– Не хочеш відповідати, отже… – промовив, починаючи повільно до мене підходити.
– Руками не чіпати, – грайливо промовила, виставляючи поперед себе долоню, щоб тримати дистанцію.
– Я можу й не руками, – відповів, не зводячи з мене погляду.
– Власе, у нас угода, пам’ятаєш?
– Вже жалкую про неї, – сказав, розстібаючи ще декілька ґудзиків на сорочці, ніби йому стало важко дихати.
– Другий раунд? – спитала, закушуючи губу, щоб не розсміятися з його реакції.
– Ага, – зі страждальним видихом відповів і пішов до наступного сектору.
***
І цього разу – я знову програла. Щось мені точно не щастить сьогодні, а Влас – не стримував переможного погляду.
– І все ж ти вирішила зробити для мене персональний стриптиз? – жартував, з гордістю дивившись на свою роботу.
– Дзуськи тобі! Цього разу я оберу відповідь.
– Ну-ну.
– Тільки повторювати питання не можна, – суворо сказала свою умову.
– Нехай буде так, – посміхнувся, а потім продовжив. – Добре, давай тоді про інше. Ти була одружена? Скільки? З ким?
– Це три питання.
– Окей, тоді переформулюю. Розкажеш про свій шлюб?
Пожала плечима і спокійно почала свою розповідь. Як вже й казала раніше, я не збиралася нічого приховувати, тож коротко розповіла йому всі основні факти, не вдаючись в зайві деталі. Влас слухав, місцями хмурив брови, але мовчав при цьому.
– Ну ось. Вже пройшло два місяці з нашого офіційного розлучення, хоча насправді ми розійшлися задовго до цього, – закінчила свою розповідь і стала чекати реакції.
– Отже, Алекс… – задумливо проговорив. – Не очікував.
– Чому?
– Просто не думав, що у вас щось було після університету, – якось дивно відповів. – Коротше, не зважай. Дякую, що розповіла. Продовжимо?
Я кивнула і перейшла до наступного сектору, але реакція Власа мене спантеличила.
І ось нарешті на третій раз я виграла! Встигла закінчити на якусь долю секунди раніше, але ж раніше!
– Ура! – викрикнула і мало не застрибала від радості. – Ну нареешті!
Влас дивився на мене і просто посміхався.
Ні, ну так не цікаво.
– Зовсім не боїшся моїх питань? – спитала, вигинаючи брову.
– Не боюсь, – зі смішком відповів. – Але пам’ятай, що на мені набагато більше одягу, ніж на тобі.
І ще раз обдивився мене так, що всі думки з голови кудись поділись.
– Так, не збивай мене! – суворо наказала, а потім стала думати, що ж такого в нього спитати.
Хотілося багато дізнатися. Чому поцілував тоді мене? Чому ненавидів? Ким вважає мене зараз?
Але моя внутрішня боягузка вирішила інакше.
– Новак. Ви вороги, наскільки я зрозуміла. Чому? – до речі, теж непогана тема. Давно хотіла про це дізнатися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До зустрічі ніколи, Меланія Арт», після закриття браузера.