Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

Глава 40

Клим бачив, як амбал передав записку. Клима взяв інтерес, що там написано. Він отримав між ніг, а Германові що пропонують. Від нього втекла Ліза, вона скривджена. Клим вирішив роздобути записку, він хоче знати, що чекає на Германа. Потрібен привід. Клим стояв у роздумах.

- Клим, сідай, поговорити треба. - покликав Герман. Клим сів до нього в машину.

- Пропоную купити твої акції за дуже гарною ціною.

- Я про це поки не думав. Він зігнувся, дістати записку та награно застогнав.

- Дісталося тобі.

- Усю силу та злість на мені виклала. Тебе пошкодувала. Я подумаю над твоєю пропозицією. - Клим вийшов з машини. Сівши у свою машину, він подивився на клаптик паперу, там був номер телефону.

Клим задумався, навіщо той амбал дав Германові номер. Відповіді не вигадав. Клим вирішив йому зателефонувати, він не зрозуміє по голосу хто дзвонить. Увечері так і вчинив.

- Алло!

– Герман. Я ж сказав післязавтра. Я не можу говорити, - і поклав слухавку.

Що він хоче сказати?

Це ж питання ставив собі Герман, поки їхав додому. Добре вирішив, подзвоню, тоді й дізнаюся.

 

Удома я всім сказала про своє рішення. Усі в один голос мені казали, що я неправильне прийняла рішення. І що поки я тут, маю набратися хоробрості та поговорити з Германом. А також сказати про дитину. Люди сваряться, миряться, і живуть довго та щасливо. Я дала всім виговоритись.

- Все. Усі висловилися, всі сказали, що хотіли? Я таке рішення прийняла не зараз, я думала про це відколи пішла з того будинку. І потім, ви напевно не знаєте, що в нього сім'я, я сама минулого разу бачила його з дитиною і він їй говорив про маму.

- Тепер зрозуміло, чому ти так швидко тоді поїхала, - сказала мама.

- Гаразд, хай буде по твоєму. Хоча я вважаю, ти не мусиш відмовлятися від того, що заповідав онукові дід.

- Але тоді мені доведеться бачитися з ним.

- Ти не мусиш цього боятися. Ти маєш з'являтися перед Германом, гарною, щасливою, показати йому, що він тобі байдужий. Нехай він лікті кусає, щоразу тебе бачачи. - сказала мама і всі з нею погодилися.

Може мати права. Але вона не врахувала моїх почуттів. Я його ненавиджу, за те, як він вчинив. Але побачивши його сьогодні, я була готова все забути. Я сумую за ним. Чому я не можу його забути чи пробачити?

Так, треба припиняти все різко, подумав Коля. Він скористався нагодою, взяв Лізину мобилку, переписав номер Германа, і зателефонував. Герман трубку не взяв і потім не передзвонив.

 

 

Виїжджала я в жахливому настрої, особливо після того, як прочитала лист, який мені залишив Павло Олексійович.

«Лизонько, я вдячний тобі, що ти навчила мого дурня зайнятися справою. Вдячний за онуків яких, на жаль, не дочекаюся. Я щасливий, що ти з'явилась у нашій родині. Ти сонечко в нашій родині.

Я вмираю, тому мені все дозволено. Я розмовляв із Германом, він сказав, знайшов ту, про яку мріяв. Він сказав його перестало тягнути набік. Він все знайшов у тобі, ти незвичайна. Він цінує тебе. Мій хлопчик нарешті закохався.

Я бажаю вам любові та щастя до глибокої старості.»

Я плакала, бо не виправдала його надії. Від того, що у нас із Германом нічого не вийшло. Я зрозуміла, що можливо, я можу все змінити. Мені треба лише поговорити з Германом. А як тоді його теперішня сім'я, тоді та жінка буде нещасна. Якщо він казав батькові, що я для нього все, то як він зміг полюбити іншу.

 Я плакала навзрид, мене побачила мама. Вона обійняла, я продовжувала плакати.

- Що я можу зробити, щоб прибрати твій біль?

- Мамо, нічого. Я сама мушу розібратися і зрозуміти, що я хочу найбільше.

- Рідна моя, ти плачеш від втраченого кохання. Поговори з Германом, можливо, від цієї розмови легше не стане, а може навпаки. Принаймні, ви все з’ясуєте між собою. Він спочатку приходив до нас, хвилювався, що ти пішла від нього. Хотів тебе повернути. Навіть ночував під будинком, доки батько не прогнав його.

- Напевно нам і справді треба поговорити. Між нами лишилося непорозуміння. Я наступного разу приїду і поговорю. Мені треба заспокоїтися, щоб я спокійно поговорила.

- Ти знову все залишаєш на потім.

 

Клим зателефонував.

- Алло! Як домовилися я дзвоню.

У Колі висвітлився невідомий номер. Адже номер Германа він заніс собі. Голосу Германа він не знав, хоча він міг дзвонити і з іншого номера. Він вирішив перевірити.

- Германе?

- Так.

- Ти ж дзвонив з іншого номера годину тому, - мовчання. - Алло! Не чути. Може передзвониш.

- Я думаю над твоєю пропозицією.

- А що думати, мотай сюди. Адреса в тебе є, напишеш, зустріну, - Коля відключився. І відразу подзвонив Германові. Той не брав слухавки. Ну гаразд, сам передзвонить. А може, це був Герман. Коля пішов пробити телефон.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍