Читати книгу - "Афганський кут крилатої Серафими"

– Мадам, я увіковічив вас, сподіваюся, ви не проти, – тягнучи неймовірно широку усмішку, звертався до неї чоловік у цивільному.

Серафима здвигнула плечима і промовчала.

– Ну, що ж, фото матиме назву «таємнича незнайомка», – сказав аби що сказати сумнівний фотограф.

– Фантастична оригінальність, – іронічно зронила Серафима.

– Коли я побачив вас…

– Тільки не це – прошу, – безцеремонно перебила початок занудної фрази. – Краще скажіть чи є тут щось таке, що могло б сподобатись?

– Звичайно є, мадам! – вигукнув чоловік і заходився біля торбинки, яку зняв з плеча. – Ви тільки погляньте на цю красуню!

Продовгувата, велика – кілограмів на п’ять, з шерхуватою шкірою диня через три хвилини лежала на розгорнутій газеті «Известия», накраяна тонкими скибочками вздовж, а потім ще й квадратиками впоперек. Медово-густий запах зваблював, можна було б не спокуситися, та особливої необхідності в цьому не було, і Серафима здалась. Обережно відкусила шматочок пікантної жовтогарячої м’якоті й, відчувши смак соковитої насолоди, відкрила в собі схильність до гурманства. Ні, таки афганська диня – це щось особливе! Божественну трапезу перебило насподіване наближення військової машини.

– Який це ненормальний на такій швидкості жене сюди БТР! – прикриваючи газетою імпровізований стіл від наростаючої хмари пилюги, вигукнув власник фотоапарата і дині.

– Серафимо, давай хутчіш! – крикнула Лєнка, визираючи із зеленкуватих металевих надр машини.

– Дякую, – встигла сказати Гай, озирнувшись на ходу.

– Мадам, ім’я! Як ваше ім’я? – гукнув чоловік, наче щойно не почув вигуків Лєнки.

Машина рвонула з місця і помчала у дику пустельну безвідь – такі собі мандри за чимось, чого ще не було.

Складний дерев’яний будиночок.

Повернутися

Рослина, росте кущем.

Повернутися

Невелика крамниця.

Повернутися